“13-й Міжнародний мистецький конкурс: переможці, твори яких придбані для колекції”, Ліягона, груд. 2025.
13-й Міжнародний мистецький конкурс: переможці, твори яких придбані для колекції
Митці-святі останніх днів по всьому світу демонструють свою віру і любов до Ісуса Христа за допомогою творів мистецтва, виконаних у різних техніках.
Митці-святі останніх днів з 26 країн подали 584 роботи на 13-й Міжнародний мистецький конкурс. Тема конкурсу: “Піднімай руки, що опустилися” (див. Учення і Завіти 81:5).
Свої роботи надсилали митці з Африки, Азії, Австралії, Європи, Південної та Північної Америки. Куратори Музею історії Церкви вибрали для експонування 150 творів. Журі присудило 10 почесних нагород. Було вручено ще 14 нагород за придбання роботи. П’ять нагород глядацьких симпатій вручать наприкінці виставки, у січні 2026 року.
“Небесний Батько запрошує нас брати участь у Його роботі сотворіння, — навчав Верховний єпископ Джеральд Коссе. — Наш внесок може виявлятися у створенні творів мистецтва, архітектури, музики, літератури та культури, які прикрашають нашу планету, наповнюють нас почуттями та роблять життя яскравішим” (“Наше земне управительство”, Ліягона, лист. 2022, с. 58).
Мистецькі роботи, що виставлені на конкурсі, відображають віру і божественні прагнення святих останніх днів зростаючої всесвітньої Церкви. Ця виставка та окремі роботи, виконані митцями-святими останніх днів по всьому світу, свідчать про віру в Спасителя Ісуса Христа і любов до Нього.
На наступних сторінках можна переглянути деякі з відзначених нагородами творів мистецтва. Це невелике відображення всієї виставки — і відданості.
Невидимі мережі (папір)
Сусана І. Сільва, 1976 р.н., Аргентина
Міцелій — це мікроскопічна грибниця, яка утворює мережу, що поєднує кореневі системи дерев. Деякі вчені припустили, що ці мережі дозволяють деревам “спілкуватися” і допомагати одне одному передавати вуглець, азот, воду та хімічні сигнали. Сільва відтворила цю тендітну сітку, що сприяє взаємодії між рослинами, у вигляді витончених паперових вирізок. “Над землею ми також є частиною величезної, невидимої, витонченої і складної мережі, де кожен зв’язок має значення і де кожна дитина Бога робить свій внесок у колективну силу і добробут” (Сусана І. Сільва).
Сад Господній (папір)
Памела Салінас Бернал, 1986 р.н., Чилі
Попри безплідність навколишнього ландшафту, люди наполегливо працюють, щоб оживити пустелю. Поруч з річкою ростуть купки жовтих, синіх, помаранчевих, фіолетових, рожевих, білих і червоних квітів. Насіння, яке не проростає природним шляхом, висаджують у теплиці для подальшого вирощування. “Приймаймо й любімо кожного з Його дорогоцінних дітей, навіть якщо вони мають інший вигляд, манеру одягатися чи говорити” (Памела Салінас Бернал).
Ловці людей (олія)
Сільвана Альварес Роудс, 1967 р.н., Аргентина (проживає в шт. Юта, США)
Рибалка широко закидає сіті, щоб зібрати яскравих морських створінь. Роудс згадує свого батька, який довгий час працював матросом у військово-морському флоті Аргентини та водночас був ловцем людей, шукаючи тих, хто потребував зміцнення і прийняття в Церкві. “Посеред цього бурхливого, бентежного і страхітливого моря Господній корабель стає світлом для народів” (Сільвана Альварес Роудс).
Ми — сторожі нашого ближнього (акрилова гуаш, ручка і полотно)
Гіфті Аннан-Менса, 1949 р.н., Гана (проживає у шт. Вірджинія, США)
Руки, які стискають, обіймають, тримають, готують, годують, простягаються, втішають, піклуються і діляться є символом турботи про ближнього на картині Аннан-Менса. Коли кожен прагне допомогти ближньому, Божа любов стає очевидною — її символом є серце, що єднає всі сцени служіння. “Серце [Небесного Батька] бажає, щоб ми любили одне одного так само, як Він нас полюбив” (Гіфті Аннан-Менса).
Розрада (акрил на полотні)
Ернест Л. Буду, 1989 р.н., Гана
В обіймах одна одної дві жінки шукають розради і водночас дарують її. Візерунки на одязі та у волоссі ніби підкреслюють розраду й спокій, відображені на обличчях жінок. “Ми можемо стати джерелом втішення, коли розраджуємо когось у часи горя чи розчарування” (Ернест Л. Буду).
Разом у єдності (олія)
Шерон Крісанто, 1978 р.н., Філіппіни
У сільській місцевості на Філіппінах коли сім’я переїжджає, чоловіки з громади не просто допомагають перевезти особисті речі, вони спільними зусиллями переносять увесь будинок, втілюючи дух “баяніхана”, тобто взаємодопомоги без очікування винагороди. “Баяні” означає “герой”. Ми також можемо бути героями, здійснюючи маленькі й прості речі, щоб простягнути руку допомоги іншим людям” (Шеррон Крісанто).