“Пророцтво і терпеливість: 100 років Церкві в Південній Америці”, Ліягона, груд. 2025.
Пророцтво і терпеливість: 100 років Церкві в Південній Америці
“Подібно до того, як із жолудя повільно виростає дуб”, упродовж останніх 100 років Церква у Південній Америці зростала стабільно і значними темпами.
Старійшина Мелвін Дж. Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів (у центрі), освятив Південну Америку для проповідування євангелії у грудні 1925 року. Ця фотографія була зроблена на місці освячення в Буенос-Айресі, Аргентина, приблизно через шість місяців після події.
Зліва направо: президент місії Райнхольд Штоф з дружиною Еллою; старійшина Баллард; старійшина Рей Л. Пратт, сімдесятник; місіонер Дж. Вернон Шарп.
“Я хочу сказати вам перед Господом, що про долю цієї Церкви і царства ви знаєте не більше, ніж немовля, яке сидить на колінах у своєї матері, — сміливо проголосив пророк Джозеф Сміт зібранню носіїв священства в Кертленді, штат Огайо, навесні 1834 року. — Ви не розумієте її”.
Зібравшись у невеличкому дерев’яному будиночку, присутні уважно слухали, як Пророк докладно розповідав про майбутнє зростання відновленої Церкви Христа.
“Сьогодні ви бачите тут лише жменьку священства, — пояснював Джозеф, — але ця Церква заповнить Північну і Південну Америку — вона заповнить весь світ”.
Для присутніх слова пророка здавалися майже неймовірними. Ніколи раніше вони не думали, що колись Церква зможе повністю охопити такий далекий і неосяжний континент, як Південна Америка.
Перша спроба
Серед присутніх з пророком того дня в 1834 році був і апостол Парлі П. Пратт. Наприкінці 1851 р. він вирушив на сміливу місію зі своєю вагітною дружиною Фібі та місіонерським напарником Руфусом С. Алленом. Спонукувана бажанням побачити здійснення обіцяння пророка Джозефа, ця група висадилася у Вальпараїсо, Чилі, щоб розпочати проповідування відновленої євангелії Ісуса Христа у Південній Америці.
Складна економічна та політична ситуація того часу в поєднанні з відсутністю перекладу Книги Мормона іспанською мовою ускладнювали місіонерську роботу. Крім того, невдовзі після їхнього приїзду помер новонароджений син Праттів, Омнер, який народився в Чилі. Вже через кілька місяців Парлі дійшов висновку, що для Церкви у Південній Америці не настав слушний момент. Але він залишався переконаним, що одного дня всі слова Господа здійсняться.
Молитва і дивовижне пророцтво
Хоча Парлі так і не повернувся до Південної Америки, його онук Рей Л. Пратт відіграв ключову роль у встановленні Церкви там. Він і Рулон С. Уеллс супроводжували старійшину Мелвіна Дж. Балларда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, до Аргентини в 1925 році, щоб відкрити місію. За кілька років до цього в галасливому місті Буенос-Айрес оселилися члени Церкви з Німеччини і почали навчати своїх друзів і сусідів.
Вже через тиждень після прибуття в місто старійшини Балларда і його напарників вони охристили перших навернених на тому континенті. Потім, рано-вранці на Різдво, вони зібралися у парку під вербовим гаєм. Під скеруванням Гебера Дж. Гранта, Президента Церкви, і апостольським повноваженням, яке він мав, старійшина Баллард промовив молитву, щоб освятити Південну Америку для проповідування євангелії.
“Я повертаю ключ, відмикаю і відкриваю двері для проповідування євангелії в усіх цих країнах Південної Америки, — молився він, — і докоряю, і наказую зупинитися кожній силі, яка чинитиме опір проповідуванню євангелії на цих землях”.
Однак знайти більше людей, зацікавлених їхнім посланням, виявилося непросто. Місіонери провели безліч годин, спілкуючись з людьми на вулицях і роздаючи тисячі буклетів, сподіваючись привернути увагу до своїх зборів.
Маючи лише незначний успіх, старійшина Баллард незадовго до свого повернення додому виголосив дивовижне пророцтво про майбутнє Церкви у Південній Америці. Невеликій жменьці святих він свідчив, що “певний час робота буде просуватися повільно, подібно до того, як із жолудя повільно виростає дуб”. Але на відміну від соняшника, який виростає за день, — “росте швидко і швидко гине”, — євангелія буде розповсюджуватися поступово. “Тисячі людей приєднаються до Церкви тут, — проголосив він. — Зараз лише початок, надалі робота набиратиме обертів”. Далі старійшина Баллард передрік, що місія “буде поділена на більше, ніж одну місію, і стане однією з найсильніших у Церкві”.
Нести євангелію повсюди
У той час заява старійшини Балларда про долю Церкви у Південній Америці здавалася майже такою ж неймовірною, як і пророцтво Джозефа Сміта, виголошене десятиліттями раніше. Однак, як і пророкував старійшина Баллард 100 років тому, за Господнім розкладом упродовж десятиліть Церква поширилася по всьомоу континенту.
З Аргентини місіонери згодом перетнули кордон до сусідніх країн: Бразилії, Чилі та Уругваю. Звідти робота поширилася й на інші країни. У таких місцях, як Гаяна, Парагвай і Венесуела, святі останніх днів з інших країн допомагали в проповідуванні євангелії. А ще в деякі місця послання відновленої євангелії прийшло за багато років до появи членів Церкви або місіонерів.
Так було і з сім’єю Фандіньо, яка жила на узбережжі Карибського моря в Сьєназі, Колумбія. Одного дня, відвідуючи місцевий ринок, Маргарита Фандіньо знайшла і придбала вживаний примірник Книги Мормона. Прийнявши це за Писання, сім’я читала і підкреслювала важливі вірші, поки дочка Маргарити, Келлі, не поділилася цією книгою зі своєю місцевою молодіжною групою з вивчення Біблії. На її подив пастор схопив Книгу Мормона і спалив її. Лише через багато років місіонери приїдуть до міста Сьєнага і навчатимуть Маргариту та її сім’ю про їхню улюблену книгу та про Відновлення.
На протилежному кінці континенту, у найпівденнішому місті світу Ушуая, Аргентина, обіцяння мати вічні сім’ї привернуло увагу Аманди Робледо та її чоловіка Рікардо. Після смерті матері Аманда відвідувала різні конфесії, сподіваючись, що вчення Ісуса Христа зцілять її серце. Коли пізніше місіонери знайшли те подружжя і навчали, що сім’ї можуть бути запечатані разом, Рікардо відчув Святого Духа і захотів охриститися. Аманда була так само зворушена, але вагалася через почуті нею чутки. Зрештою, її любов до сім’ї і бажання бути з ними вічно переконали її приєднатися до Церкви і поєднатися з ними завдяки храмовим обрядам.
Жертви заради храмових благословень
Навіть коли відновлена євангелія поширювалася по всьому континенту, благословення дому Господа залишалися недосяжними для більшості членів Церкви у Південній Америці. До завершення будівництва храму в Сан-Пауло, Бразилія, у 1978 році, лише ті, хто міг подорожувати до Сполучених Штатів або Європи, мали привілей укладати вічні завіти й брати участь в обрядовій роботі за інших. Святі по всій Південній Америці робили свій внесок у будівництво храму, працюючи на храмовій ділянці, продаючи цінні речі та жертвуючи заощадження.
Невдовзі після освячення храму Ефраїн і Марія Ондіна Родрігес з міста Арекіпа, Перу, здійснили подорож до Сан-Паулу. Через ускладнення на міжнародних перетинах кордону та початок революції їхня подорож тривала майже місяць. Незважаючи на багато труднощів, завдяки вірі та рішучості вони запечатали свій шлюб на вічність. Іншим доводилося переходити вбрід бурхливі ріки і перетинати високі гори Анди, аби відвідати храм і запечататися сім’єю на вічність.
Подорож до дому Господа вимагала великих жертв також і від святих останніх днів у Бразилії. Манаус, розташований уздовж берегів річки Амазонки, був на відстані тижневої подорожі від Сан-Паулу. Щоб дістатися до храму, потрібно було подорожувати джунглями на човні протягом трьох-чотирьох днів, а потім ще три дні автобусом. Ця дорога вимагала значних витрат і була виснажливою. Бувало так, що під час подорожі святим з Манауса не вистачало їжі й води, у них виходили з ладу автомобілі і вони навіть зазнавали пограбувань. Ті перешкоди можна було подолати лише завдяки чудесам і допомозі членів Церкви. Для тих, хто здійснив цю подорож, духовний спокій, який вони здобули, перевершив усі пережиті негаразди.
Коли священні храмові завіти стали більш доступними, ці та інші історії перетворилися на дорогоцінний спадок віри для всіх святих у Південній Америці.
Зростання Царства
Пророцтва про Церкву в Південній Америці здійснюються на наших очах. Царство дійсно поширилося по всьому континенту, як і передбачав пророк Джозеф Сміт. У Південній Америці живе понад чотири мільйони членів Церкви, і церковні громади можна знайти в кожній країні. Сьогодні нараховується понад 30 діючих храмів, і ще про будівництво багатьох храмів оголошено або вони перебувають у процесі будівництва.
Насіння, посаджене старійшиною Мелвіном Дж. Баллардом століття тому, дійсно принесло плоди. Південноамериканська місія, яка, за його передбаченням, колись буде розділена, перетворилася на більш ніж 100 окремих місій. Подібно дубу з глибоким корінням, Церква у Південній Америці тепер має міцний стовбур, гілки якого будуть простягатися все далі й далі. Якщо згадати, якою була Південна Америка 100 років тому, можна побачити, як Небесний Батько продовжує дотримуватися Своїх обіцянь, даних через пророків.