Джозеф, Мартін та уроки загублених сторінок

Після цього важкого випробування пророк Джозеф Сміт отримав одкровення, в якому Спаситель навчав безцінних принципів, що можуть допомагати в нашому розвитку протягом життя.

“Діяння, і замисли, і наміри Бога не можуть бути зруйнованими, не можуть вони також зійти нанівець.

Тому що Бог не ходить кривими стежками, не повертає Він також ані праворуч, ані ліворуч, не відхиляється Він від того, що Він сказав, отже Його стежки рівні, а Його путь є один вічний круг.

Памʼятай, памʼятай, що не діяння Бога зруйновано, але діяння людей” (Учення і Завіти 3:1–3).

Ми можемо засмучуватися, коли очікуємо, що робота Бога залежатиме лише від нас. Господь пояснив: “Хоч людина може мати багато одкровень і силу творити могутні діяння, все ж таки якщо вона хвалиться своєю власною силою… вона мусить упасти” (Учення і Завіти 3:4).

З часів Адама і Єви були ті, хто прагнув зруйнувати роботу Бога. Вони є і сьогодні. Але спроби зупинити роботу Бога ніколи не увінчаються успіхом. Цей принцип навчає нас, що нам не слід впадати у відчай, навіть коли ми стикаємося з труднощами.

Факт того, що це Божа робота, не гарантує нам відсутності проблем. Апостол Павло нагадує нам: “У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені” (2 Коринтянам 4:8–9).

Господь сказав пророку Джозефу Сміту: “Молись завжди, щоб ти міг вийти переможцем; так, щоб ти міг перемогти Сатану, і щоб ти міг уникнути рук слуг Сатани, які підтримують його роботу” (Учення і Завіти 10:5).

Господь також сказав пророку Джозефу Сміту: “Тобі не слід було боятися людину більше, ніж Бога”, оскільки “люди зневажають поради Бога й ставляться з презирством до Його слів” (Учення і Завіти 3:7).

Ми повинні бути доблесними у свідченні про Ісуса Христа і не боятися говорити про наші вірування. Якщо ми робимо це з упевненістю, стійкістю, силою та скеруванням від Господа, ми можемо зробити багато хорошого, а іноді навіть заслужити повагу інших людей. Нам не слід боятися людини більше, ніж Бога.

“Пам’ятай, Бог милостивий, — навчав Господь Джозефа. — Отже, покайся в тому, що ти зробив і що протирічить заповіді, яку Я дав тобі, і ти все ще є обраним, і знову покликаний на цю роботу” (Учення і Завіти 3:10).

Постійне покаяння готує нас бути гідними. Коли ми каємося, то звертаємося до нашого Небесного Батька зі скрушеним серцем і упокореним духом, просимо прощення наших гріхів і робимо все можливе, щоб не чинити їх знову. Через пророка Джозефа Сміта Господь відкрив: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються” (Учення і Завіти 19:16).

Коли я служив президентом місії, я головував на раді, яка розглядала питання про членство одного брата, після якої його було позбавлено членства в Церкві. Цей чоловік покаявся у своїх гріхах і через рік йому дозволили знову охриститися.

Після його хрищення я отримав від нього електронного листа, в якому було написано: “Шановний президенте, вчора було виконано обряд хрищення, і я можу запевнити вас, що відчуваю себе новою людиною. Всередині мене сталося диво. Жертва Господа Ісуса Христа почала діяти в мені. Сьогодні я почуваюся вільним від гніту гріха. Я знаю, що не досяг би цього самотужки. Мої провідники і дружина допомагали мені не відхилятися від цілі. Ісус Христос — мій Спаситель. Чудо прощення існує”.

Ми можемо покаятися, як цей брат і пророк Джозеф Сміт, і Господь може простити нас і покликати знову служити в Його роботі.

Ми повинні покладатися на Господа, якщо дійсно хочемо розвиватися в цьому житті. Господь пояснив Джозефу, що Мартін Гарріс зазнав невдачі через те, що “зневаж[ав] поради Бога, і поруш[ив] найбільш священні обіцяння, які було дано перед Богом, і… поклада[вся] на своє власне судження і хвали[вся] своєю власною мудрістю” (Учення і Завіти 3:13). Я молюся, щоб Господь благословив нас, аби ми не робили тих самих помилок.

Дотримуючись Господніх учень, ми не покладаємося на власне судження і не вихваляємося власною мудрістю, натомість ми приймаємо Його натхнення і скерування. Ми намагаємося дотримуватися завітів, укладених перед Богом, і ставати учнями Ісуса Христа. Ми можемо вдосконалюватися в учнівстві, розвиваючи такі чесноти, як покірливість, лагідність, смирення, терпіння і любов (див. Мосія 3:19; Учення і Завіти 4:5–6).

Тож не вихваляймося власною мудрістю. Бо якщо ми будемо вихвалятися, то можемо заплатити високу ціну і втратити багато можливостей для розвитку. У Приповістях читаємо: “Буває, дорога людині здається простою, та кінець її стежка до смерти” (Приповісті 14:12). Ми повинні довіряти Господу, чиї думки і дороги вищі за наші:

“Бо ваші думки — не Мої це думки, а дороги Мої — то не ваші дороги, говорить Господь.

Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої — за ваші думки” (Ісая 55:8–9).

Якщо ми каємося і смиренно покладаємося на Господа, Він благословить нас, щоб ми могли розвиватися і стати такими чоловіками і жінками, якими Він сподівається нас побачити.