Лише у цифровому форматі: дорослій молоді
Закон цнотливості — це не перепона, а благословення!
Автор живе в Улан-Баторі, Монголія.
Здавалося, що люди, які не дотримувалися закону цнотливості, були щасливішими за мене.
Я завжди був допитливою людиною.
У дитинстві у мене було багато запитань про те, як було створено землю, як формувалося людське життя і чому ми на цій планеті. Коли я дізнався про євангелію Ісуса Христа і прийняв її у віці 14 років, то знайшов багато відповідей, і життя набуло більшого сенсу для мене. Я робив все можливе, щоб дотримуватися Божих заповідей, і відчував справжню радість, живучи за євангелією.
Я продовжував різнобічно розвиватися — служив на місії, навчався в університеті тощо. Але коли мені виповнилося 30, я занепав духом через те, що не міг одружитися. Хоча я бачив, що багато людей навколо мене вирішили жити всупереч закону цнотливості, я був непохитним у своєму зобов’язанні дотримуватися своїх завітів і готуватися до храмового шлюбу.
Я вірив, що щастя приходить через послух (див. Мосія 2:41). Але коли я дивився на своїх друзів, які вирішили не дотримуватися закону цнотливості, вони здавалися щасливішими за мене. Вони ходили на побачення і будували стосунки, і я відчував, що це було несправедливо. Як допитлива й добре освічена людина я засмутився через те, що мої друзі тепер здавалися мудрішими й зрілішими за мене.
Заповіді почали сприйматися не як благословення, а як перепона, яка заважала мені жити найкращим життям.
Через деякий час у мене виникла спокуса відійти від ідеї храмового шлюбу і життя, зосередженого на євангелії. Здавалося, що закону цнотливості було надто важко дотримуватися, коли мене оточував світ, який не сприймав фізичну близькість так, як я.
Зосереджуйтесь на причинах, чому ви це робите
Коли мені було найважче, вчитель інституту релігії розповів історію про те, як запросив на обід місіонерів. Він розповів, як уся його сім’я готувалася до духовної думки, якою поділилися місіонери, і як вони брали в цьому участь.
У ту мить я зрозумів, що понад усе хочу виховати сім’ю, в якій усі разом зможуть насолоджуватися благословеннями євангелії.
Усе стало зрозумілим. Закон цнотливості не був перепоною, яка заважала мені відчути дар сексуальності — він був благословенням, який спрямовував мене до храму і моєї вічної сім’ї.
Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Чи це погано — мати правила? Звичайно ж, ні. Усім нам вони потрібні кожного дня. Але зосереджуватися лише на правилах, замість того, щоб зосереджуватися на Спасителі, — це неправильно. Вам потрібно знати, “чому” потрібні норми і “як” їх дотримуватися, а потім обмірковувати наслідки вашого вибору”.
Коли я згадав про Спасителя і Його жертву за мене, то вирішив, що благословення від дотримання моїх завітів, зокрема, закону цнотливості й укладання шлюбу у храмі, варті того, щоб їх почекати. Істинне щастя полягає не в тому, щоб робити те, що вам заманеться. Але в тому, щоб бути гідними супроводу Святого Духа.
Можуть бути й інші випадки, коли ми відчуваємо спокусу порушити наші завіти. Жити за євангелією не завжди легко! Але завіти, які ми укладаємо, і заповіді, яких дотримуємося, були встановлені люблячим Небесним Батьком, Який щиро бажає нам найкращого. Ми можемо довіряти, що Він знає набагато більше, ніж знаємо ми, і що коли ми вибираємо йти за Ним, а не за світом, то це завжди буде приносити нам радість.
Довіряйте Божому розкладу
Я відчуваю вдячність за те, що недавно закохався і уклав храмовий шлюб. Я радий, що був відданий дотриманню заповідей, аби тепер я міг насолоджуватися благословеннями вічного шлюбу.
Звичайно ж, послух не працює так, як торговий автомат. Ми не отримуємо певне благословення відразу після виконання заповіді. Президент Джеффрі Р. Холланд, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав: “Деякі благословення приходять раніше, деякі — пізніше, а деякі не прийдуть, поки ми не опинимося на небесах; але до тих, хто приймає євангелію Ісуса Христа, вони приходять”.
У мене є свідчення, що Бог знає кожного з нас і що Він про нас подбає. Хоча буває важко відчувати невпевненість або виділятися серед однолітків, особливо в нецнотливому світі, я вірю, що “тим, хто любить Бога… усе допомагає на добре” (Римлянам 8:28). Я знаю, що справжня тривала радість приходить не лише від виконання Божих заповідей, але й від розвитку стосунків з Ним.