З радістю приймайте неочікуваного Месію

Що ж, з часом вигуки хвали і радості стихли, як це часто трапляється в житті. Натовп розійшовся. Люди повернулися до своїх звичних справ.

А тим часом Ісус тихо проводив Останню вечерю зі Своїми апостолами. Він навчав їх, підбадьорював їх і молився за них. Він дав їм обряд причастя, завдяки якому вони мали памʼятати про Нього.

Потім Він пішов у сад, який називався Гефсиманським, і там ― на самоті ― Він узяв на Себе гріхи світу. Він “Сам-один… чавило топтав”, і з Ним не було нікого (Ісая 63:3).

Наприкінці наступного дня Ісус висів на хресті між двома звичайними розбійниками, зазнавши жорстокої та принизливої страти. Тепер обожнювання змінилося на глузування. “Коли Цар Він Ізраїлів, нехай зійде тепер із хреста, ― і ми повіримо Йому!” (Матвій 27:42).

Деякі спостерігачі, мабуть, були щиро збентежені. “Чи це не той самий чоловік, через якого кілька днів тому виникло все це сумʼяття? Хіба Він не мав бути нашим Визволителем? Як Він врятує нас, якщо Він не здатен спасти навіть Самого Себе?”

Тепер же ми можемо чітко бачити, що люди помилялися в тому, якою має бути справжня місія Ісуса.

Чи не буває так, що у всіх нас час від часу виникає розрив між тим, чого ми очікуємо від життя, і тим, що дійсно відбувається? Хіба несподівані сюрпризи не є частиною нашого життя?

Євангелія Ісуса Христа ― це євангелія високих ідеалів.

І не дивно, що вони не завжди відповідають безладним, буденним реаліям земного життя.

У досконалому світі всі завжди дотримувалися б заповідей Бога. У досконалому світі ми всі відчували б себе благословенними і щасливими, і кожний вірний член Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів мав би міцні, повноцінні шлюб і сімʼю.

Але справа в тому, що дехто з нас стикається з дуже складними, страхітливими випробуваннями, через які ці благословення здаються майже недосяжними.

То що ж нам робити, коли прекрасні, універсальні, вічні ідеали євангелії стикаються з болісними, індивідуальними реаліями смертного життя?

Є принаймні дві речі, про які вам слід памʼятати:

Ніколи не відмовляйтеся від ідеалу.

Не нехтуйте реальним.

Нелегко для нашого смертного розуму і серця дотримуватися двох концепцій, які, здається, суперечать одна одній.

Тож, щоб подолати цю розбіжність у нашій свідомості, ми можемо швидко прийти до таких висновків: "Якщо я страждаю, значить, я зробив щось не так”. Або: “Якщо я не бачу благословень, на які сподівався, ці обіцяння не можуть бути реальними”.

Але, можливо, є й інший погляд на речі. Хіба Господь не сказав: “Бо наскільки небо вище за землю, настільки вищі дороги Мої за ваші дороги, а думки Мої ― за ваші думки” (Ісая 55:9)?

Чи помічали ви коли-небудь, наскільки інакше виглядають речі з більшої висоти? Коли ви досягаєте вершини й дивитеся вниз на долину, хіба не дивовижно, яким маленьким все виглядає?

Бог запрошує нас іти Його шляхом до вищої і святішої перспективи. Ви побачите світ і його виклики іншими очима; ви будете дивитися на речі в контексті всього Сотворіння і плану спасіння.

Мої дорогі друзі, ви перебуваєте на тому етапі свого життя, коли потрібно прийняти важливі рішення ― далекосяжні за наслідками рішення щодо освіти та професії, з ким одружитися та коли створити сімʼю. Для прийняття всіх цих рішень вам потрібні небесні благословення і скерування Святого Духа. І вони є. Вони доступні. Як навчав Господь Олівера Каудері: “Зʼясу[й] це повністю своїм розумом; потім… спита[й] Мене, чи це правильно” (Учення і Завіти 9:8).

У вас є мозок і серце. І ви дізнаєтеся.

Тому, будь ласка, просіть від Небесного Батька благословень і скерування. Діліться з Ним своїми сподіваннями, мріями та бажаннями. Але при цьому переконайтесь, що ви не намагаєтеся змусити Його бачити речі так, як бачите ви. Попросіть Його відкрити ваші очі, щоб ви бачили речі так, як бачить Він. Ось тоді й починають надходити відповіді. Ось тоді ви й піднімаєтеся на гору і починаєте дивитися на речі з вищої перспективи ― саме з перспективи Небесного Батька.

Ви побачите, що багато речей, які здавалися дуже великими і приголомшливими, насправді стали набагато меншими і вже не є такими загрозливими.

У той же час ви відкриєте для себе вічну важливість певних речей, які здавалися незначними для ваших очей смертної людини.

У своїх молитвах ми наслідуємо приклад Спасителя, який Він подав нам у Гефсиманському саду, коли молився: “Отче … не Моя, а Твоя нехай станеться воля!” (Лука 22:42).

Відповіді на ваші молитви прийдуть. Я свідчу про це. Можливо, не по-вашому, але точно по-Його. Іноді вони приходять через уривок з Писань, якесь священне відчуття або слова людини, якій ви довіряєте, ― але вони прийдуть.

Господь дійсно знає вас. Він знає ваше серце. Він знає ваше імʼя. Ці миті можуть бути подібними до тієї святої, спокійної миті прекрасного весняного ранку біля порожньої гробниці, коли молода жінка плакала і воскреслий Ісус назвав її на імʼя (див. Іван 20:16).

Чи можете ви відчути, як Ісус Своїм ніжним голосом кличе вас на імʼя? Памʼятайте, Спаситель знає ваше імʼя. Він любить вас.

У Вербну неділю тріумфальний вʼїзд Ісуса в Єрусалим привернув увагу великого натовпу. То був славетний і хвилюючий момент. Але ще важливішим було те, що зробив Ісус після того, як вʼїхав у Єрусалим, ― хоч багато з цього було зроблено тихо, приватно і навіть непомітно для більшості людей.

Можливо, це було не те, чого люди очікували від Месії. Але це було те, що пообіцяв Бог. І це було те, що було потрібно людям – людству, вам і мені, – те, що було потрібно нам усім. То був небесний дар і спокутна жертва, яких потребувало все людство, усі Божі діти.

“Ось, ― сказав пророк Захарія, ― Цар твій до тебе гряде”(Захарія 9:9).

Так само, як Він тріумфально вʼїхав у Єрусалим, так само лагідний Христос входить у ваше життя особисто, якщо ви хочете Його прийняти.