“Завдяки Страсному тижню я зрозуміла, що завжди є причина вигукнути “Осанна!”, Ліягона, квіт. 2026.
З рубрики “Щотижневі послання для дорослої молоді”
Завдяки Страсному тижню я зрозуміла, що завжди є причина вигукнути “Осанна!”
“Осанна” — це вияв віри в те, що Бог здатний спасти нас, Його завітний народ.
Вербна неділя, яка розпочинає святкування Страсного тижня, є радісним днем. Він знаменує собою урочистий в’їзд Ісуса Христа у Святе місто і святкується християнами Ізраїля у наш час.
Того дня люди “взяли… пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: “Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!” (Іван 12:13).
Коли я навчалася в Єрусалимі, то взяла участь у цій незабутній події. Тримаючи пальмову гілку в руці, я була зворушена тим, як багато інших християн прибули до Святого міста, бо вони любили і хотіли прославляти Ісуса Христа.
Люди співали, плескали в долоні, вигукували слова хвали й танцювали. Як і в часи Ісуса, вони розмахували листям, стоячи уздовж дороги, що пролягала від верхівки Оливної гори вниз до Кедронської долини, повз Гефсиманський сад і до Старого міста. Протягом усієї процесії я чула безперервні вигуки “Осанна!”
То була подія, якої я ніколи не забуду.
Кілька років потому, іншої Вербної неділі, я відчувала набагато менше радості. Замість того, щоб розмахувати пальмовим листям, я лежала хвора в ліжку. Я пригадала, як радісно вигукувала “Осанна!” в Ізраїлі. Але не того ранку.
І десь, серед внутрішнього незадоволення, у мене з’явилася думка: “Невже ж у тебе немає вагомих причин вигукувати “Осанна!”?
“Осанна!” — це вигук на знак поклоніння. Але це також може бути прохання: “Боже, спаси нас. Допоможи мені, будь ласка”. А іноді “Осанна” є виявом віри в те, що Бог здатний спасати Свій завітний народ.
Згадуючи події Страсного тижня, я зрозуміла, наскільки могутніми є вигуки “Осанна!” — і в розпачі, і в радості. Упродовж чотирьох найважливіших днів цього тижня я вчуся краще розуміти настрої людей, які радо вітали Його під час урочистого в’їзду в Єрусалим дві тисячі років тому.
Четвер: Він навчав мене про викуплення
У четвер Ісус зібрався зі Своїми апостолами на Останню вечерю і запровадив причастя (див. Матвій 26:26–29).
Я рада, що причастя, запроваджене в останній тиждень життя Христа тисячі років тому, тепер є частиною нашого повсякденного життя. Президент Джеффрі Р. Холланд, президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Ця година, встановлена Господом, є найсвященнішою годиною нашого тижня”.
Чи дві тисячі років тому в Ізраїлі, чи сьогодні в приміщенні вашого місцевого приходу або філії — сила Бога освячувати, визволяти і викупляти залишається незмінною.
Тому я можу вигукувати “Осанна!” Кожного тижня я можу благати Бога про допомогу, а Спаситель може знову зцілювати мене.
Страсна п’ятниця: Він переміг муки смерті
У Страсну п’ятницю ми згадуємо події, пов’язані з судом над Христом і Розп’яття (див. Алма 7:11–12).
Нещодавно я дізналася, що у трагічній аварії загинула молода дружина і матір. Хоча я майже не знала її, я плакала через цю втрату. Я плакала через несправедливість всього цього і через диво, яке не сталося.
Я була в глибокій скорботі, однак ці слова постійно спадали мені на думку:
“Христос може зцілити і це”.
Тому я кажу: “Осанна!” Завдяки Ісусу Христу та подіям Страсної п’ятниці я не самотня у своєму горі. Осанна! Ісус Христос зніс мої печалі. Осанна! Він може зцілити мене, яким би не був мій біль”.
Субота: Він підтримує мене, поки я чекаю
Як в учнів у давні часи, у мене були дні, коли я відчувала безнадію. Мені навіть здавалося, що Бог покинув мене. Багато років я молилася про те, щоб знайти людину, з якою укладу шлюб. А потім, після одруження, я роками молилася, щоб у нас народилася дитина, попри труднощі, які перед нами поставали.
Навіть досі з глибоким болем і палким бажанням я очікую на виповнення обіцянь, що наразі здаються не виконаними, не поміченими або не почутими Богом. Я відчувала самотність і непевність, з якими не знала, як справлятися.
Але для мене субота Страсного тижня — це день очікування. День, коли я відчуваю, що очікування не виправдалися. Це день… “проміжний”.
Готуючись до кожного Суботнього дня в Ізраїлі, багато наших єврейських друзів збираються біля Стіни плачу. Там ви побачите, як вони стоять у традиційному вбранні з молитвами в руках.
Вони пишуть молитви на смужках паперу і розміщують їх між камінням тієї стіни. Рік за роком вони чекають на Месію.
Побачивши їхню відданість у тому святому місці, я зосередилася на своїх власних “проміжках”, що розділяють суботи. Коли я поклоняюся у храмі і молюся, то усвідомлюю, що мовчання Бога не означає Його відсутність або відмову відповідати на наші молитви.
Суботи нашого життя освячуються завдяки тому, що настає після них.
Я вчуся казати “Осанна”, коли все ще відчайдушно чекаю на отримання того, що, як пообіцяв Бог, Він може дати.
Великодня неділя: Він здобув перемогу над усім, тож і я можу
Мені подобається Марія Магдалина. Вона є уособленням усіх нас — її потреба в Ісусі Христі, смуток за Ним під час очікування біля гробниці, неспроможність відразу ж розпізнати Його і те, що Він називає її на ім’я (див. Іван 20:11–16). І мені подобається, що вона в Писаннях стала першим свідком Христа як воскреслого Господа.
В Єрусалимі, над гробницею в саду, яка вважається місцем поховання Христа, викарбувано такий напис: “Нема Його тут — бо Він воскрес”.
На мою думку, саме це послання найбільше варте того, щоб вигукнути “Осанна!”
Порожня гробниця є нагадуванням про те, що Ісус Христос спасає мене. Він спасає мене від болю гріха, приголомшливих невдач, втрати близьких, самотності, зневіри, розпачу і всього того, що є несправедливим у житті.
Натомість Він благословляє мене. Він благословляє мене всеосяжним миром, вселяє надію, обіцяє зцілення, обдаровує радісним очікуванням, перемогою і досконалою любов’ю.
Моя молитва — щоб, незалежно від того, де ми знаходимося на своєму шляху віри в Ісуса Христа, у нас з вами була причина сприймати цей Страсний тиждень так само, як і той перший, починаючи словами:
“Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім’я! Цар Ізраїлів!” (Іван 12:13).