“Мені було страшно говорити з єпископом — як він відреагує?”, Ліягона, січ. 2026.
З рубрики Щотижневі послання для дорослої молоді
Мені було страшно говорити з єпископом — як він відреагує?
Я приймав неправильні рішення. Але після розмови з єпископом відчув глибокий спокій.
Коли я почав жити самостійно, то по-новому відчув свободу.
Я переїхав на Філіппіни, щоб розпочати навчання, а летіти додому було дорого, тож я приїздив лише раз на рік, щоб поновити візу. Залишившись без впливу своєї сім’ї, яка мала сильну віру, я поступово віддалявся від євангелії.
Я почав курити, пити та робити інші речі, які, як мене навчали, суперечили Божим заповідям.
Пам’ятати, ким я є
Спочатку мені було байдуже. Я вважав, що церковні правила мене обмежують. Я все ще ходив до церкви, але в глибині душі відчував себе негідним і не приймав причастя протягом місяців.
Потім почався COVID-19, через який навчання зупинилося. Приблизно в той же час мене приголомшила ще одна новина: я — усиновлений. Мої батьки ніколи мені про це не казали, і я пережив певну кризу ідентичності.
Я відчував, що віддалився від усього, у що колись вірив. Я знав, що мені потрібно знову зрозуміти, ким я є насправді. Коли я нарешті повернувся додому, то розповів батькам про все — зокрема й про рішення, які приймав. Замість того, щоб сварити мене, вони відреагували любов’ю. Вони нагадали мені, ким я є насправді: їхнім сином і улюбленим сином Бога.
Допомога в процесі змін
Я хотів змінитися. Батьки заохочували мене поговорити з єпископом, розпочати процес покаяння і покладатися на викупительну силу Спасителя.
Але я боявся! Я хвилювався, що за скоєне мене покарають або засудять. Як правило, мені байдуже, що про мене думають люди, але мій єпископ був такою дивовижною людиною, що я не хотів розчарувати його, розповідаючи про свої справи.
Але, як навчав старійшина Скотт Д. Уайтінг, сімдесятник: “Не ховайтеся від тих, хто буде любити і підтримувати вас; краще біжіть до них. Хороші єпископи, президенти та провідники філій можуть допомогти вам отримати доступ до зцілюючої сили Спокути Ісуса Христа”.
Єпископи “мають ключі священства, щоб представляти Господа, допомагаючи членам Церкви покаятися”. Під час розмови з ним я не відчув суворого засудження. В офісі єпископа я відчував лише спокій. Я зрозумів, що Господь довіряв йому в тому, що він мені допоможе, і я відчував, що також можу довіряти йому.
Єпископ заохочував мене поглиблювати знання про Спасителя і Його Спокуту шляхом набуття духовних навичок. Я регулярно зустрічався з єпископом, і він дзвонив мені щотижня, щоб перевіряти стан справ. Під час кожної розмови з ним я відчував його любов.
Дар покаяння
Зрештою, з допомогою єпископа я подолав недоліки, які заважали моєму життю. Я все ще хвилювався, чи зможу приймати причастя. Чи дійсно я був гідний, навіть після всіх своїх зусиль?
Але єпископ мене заспокоїв. Він нагадав, що мені не потрібно бути досконалим. Головне — мати бажання. Я робив усе, що в моїх силах. Спаситель це знав і буде надалі мене прощати, якщо я покладатимусь на Його дар покаяння.
Сестра Тамара В. Руніа, перша радниця у генеральному президентстві Товариства молодих жінок, нещодавно навчала: “Прийти до Христа — означає з надією сказати: “Ти мені допоможеш?”, маючи впевненість у словах одкровення, що Його руки завжди простерті до вас”.
Після цього випадку я почав упевнено поновлювати свої завіти, приймаючи причастя. Я відчув себе новою людиною, з новим відчуттям того, ким я насправді є і на що здатний з Господньою допомогою. Я навіть служив на місії, бо, побачивши, як сильно Спасителевий дар викуплення змінив моє життя, захотів допомогти іншим знайти надію, яку Він дає мені щодня.
Заповіді не обмежують. Вони існують тому, що Бог хоче, аби ми були успішними, зростали і залишали пастку гріха. Центром євангелії Ісуса Христа є любов, яку Він та Небесний Батько мають до нас. Оскільки я відчуваю ту досконалу любов, то намагаюся ставати більш схожим на Них.
Їхній дар покаяння сповнює моє життя радістю.