Застосування книги Учення і Завіти до вашого життя
Що робити, якщо мене непокоїть певне євангельське питання?
Якщо ми терпляче ставимося до того, що ми поки не розуміємо, то дозволяємо Духові змінити наше серце.
Якими б розумними ви не були, неминуче з’явиться те, що ви не розумієте.
Складна задача з математики. Літературний уривок з глибоким сенсом. Причина, з якої ваша машина видає такий кумедний звук. Цей список можна продовжити.
Іноді, доклавши трохи зусиль, можна розібратися з цими питаннями. Але іноді здається, що чим більше ви вивчаєте і дізнаєтеся про певне питання, тим менше розумієте. Саме тоді ви відчуваєте, що серйозно застрягли.
Чи з вами траплялося таке з приводу євангельських питань? Це може бути вчення, яке вам важко прийняти, або політика, яка вам зовсім не зрозуміла, або навіть реальність вашого життя, яка, здається, не відповідає тому, що ви знаєте про Бога і Його план. Іноді якась ідея здається надто складною, щоб її зрозуміти або прийняти. Наче надто великий шматок їжі, який неможливо проковтнути.
Саме з цим зіткнулися деякі члени Церкви, коли отримали одкровення, дане в Ученні і Завітах 76 про ступені слави. Більшість з них виросли з чорно-білою концепцією раю і пекла. Для них думка про те, що майже кожен воскресне в царстві слави, здавалася несправедливою. Це не відповідало їхньому уявленню про природу Бога. Навіть Бригаму Янгу було важко сприйняти це одкровення, оскільки “воно було прямо протилежним і суперечило [його] попередній освіті” і “зачіпало [його] особисті почуття”.
На перехресті запитання
Коли ми “застрягаємо” на якомусь євангельському питанні, то опиняємося на роздоріжжі віри.
Для декого з тих перших святих це одкровення стало переломним моментом. Як і учні Спасителя, які не змогли чути “жорсток[у]… мов[у]”, вони “відпали… і не ходили вже з Ним” (Іван 6:60, 66).
Але інші, хто спочатку сумнівався, з радістю сприйняли це нове знання. Тож у чому була різниця? Чому це одкровення послабило віру одних людей, але зміцнило віру інших?
Усе зводиться до того, як ті люди вирішили реагувати, коли їхні духовні знання були поставлені під сумнів. Вперше почувши про це одкровення, Бригам Янг сказав: “Зачекайте трохи. Я не заперечував його; але я не міг його зрозуміти””. Бригам Янг вирішив молитися, вивчати і виявляти терпіння з приводу того, що він поки не розумів, дозволяючи Духові змінити його серце і свідчити про істину.
У Книзі Мормона Алма порівнює слово Бога з насінням. Коли ми приймаємо це насіння у свої серця, то можемо вибрати “викин[ути] його [своєю] зневірою” або почекати трохи, як Бригам Янг, і подивитися, чи “це справжнє насіння, тобто добре насіння” (Алма 32:28). Алма обіцяє, що якщо ми виявлятимемо віру й чекатимемо, тоді насіння проросте в нас і “збільшувати[ме наші] душ[і]”, “освітлювати[ме наше] розуміння” і “ста[не] приємним” для нас.
Саме це пережили багато вірних святих, які вирішили шукати Господнього скерування. Бригам Янг описав, як після довгих роздумів і молитов він зрештою “пізнав і повністю зрозумів це”. Досконалим прикладом вчень Моронія в Етер 12:6 є те, що він отримав свідчення після випробування своєї віри.
“Просіть — і буде вам дано”
Спаситель проголосив: “Просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і відчинять вам” (Матвій 7:7). Це не просто мудра порада; це заповідь Господа, і вона приходить із обіцянням, що Він точно відповість вам.
Ця заповідь та інші подібні до неї повторюються скрізь у Писаннях. Господь постійно запрошує нас звертатися до Нього з найскладнішими запитаннями. Він не просить нас сліпо приймати те, що ми не можемо зрозуміти. Якщо ми робимо це з терпінням і вірою та продовжуємо служити Господу, Він обіцяє “відкри[ти]… всі таємниці… навіть чудеса вічності” (Учення і Завіти 76:7–8).
Особисто у мене є складні запитання, на які я все ще не маю відповідей, навіть після багатьох років молитов і щирих пошуків. Але я не думаю, що це означає, що Бог ігнорує мої пошуки і звернення до Нього. Крізь щілину в дверях я бачу Його світло. Я відчуваю, що Він розділяє мій тягар, коли цей тягар надто важкий, щоб нести його самотужки.
Продовжуючи питати, шукати і стукати, я відчуваю, як те маленьке зернятко розбухає в моєму серці. Мої запитання іноді змушують мене почуватися на межі душевних сил, і часом це буває болісно, але це також дає більше простору для кращого розуміння і більшої мудрості, віри й близькості до мого Небесного Батька. У мене немає відповідей на всі запитання, але я не відчуваю, що застрягла. У мене є надія на “вподобанн[я] волі [Господа]”, і я вірю, що коли буду готова, Він дарує мені “цей привілей бачити й знати [самій]” (Учення і Завіти 76:7, 117).