Ваше покаяння не обтяжує Ісуса Христа, воно примножує Його радість

Кілька років тому під час подорожі до Флориди я сиділа просто неба і читала книгу. З її назви виходило, що ми можемо потрапити на небеса, навіть якщо зараз ми не досконалі. Якась жінка, проходячи повз мене, запитала: “Ви думаєте, це можливо?”

Я розгублено підвела очі, а потім зрозуміла, що вона говорить про книгу, яку я читаю. Я сказала щось безглузде на кшталт: “Ну, я не так вже багато прочитала, але я дам вам знати, чим вона закінчиться”.

О, як би мені хотілося перенестися в минуле! Я б їй сказала: “Так, це можливо! Бо небеса не для людей, які були досконалими, — вони для людей, які отримали прощення та які знову і знову вибирають мати віру в Христа”.

Сьогодні я хочу звернутися до тих з нас, хто іноді відчуває, що “покаяння і прощення, здається, діють для всіх, крім них”. До тих, хто замислюється на самоті: “Оскільки я постійно роблю одні й ті ж помилки, то, можливо, я просто така людина”. До тих, у кого, як і у мене, бувають дні, коли просуватися шляхом завітів здається настільки ж важко, як і пішки підійматися на круту гору!

Один чудовий місіонер з Фіджі, старійшина Ганга, який служив в Австралії, поділився подібними почуттями у своєму свідченні, виголошеному перед від’їздом з місії: “Я знаю, що Бог любить мене, але іноді я запитую себе: “Чи знає Бог, що я люблю Його?” Бо я не ідеальний і все ще роблю помилки”.

У цьому лагідному запитанні, яке закарбувалося в моїй пам’яті, старійшина Ганга дуже точно підсумував те, що часто непокоїло і мене. Можливо, ви теж розмірковуєте: “Я так стараюся, але чи знає Бог, що я дійсно стараюся? Коли я раз за разом зазнаю невдач, чи знає Бог, що я все ще люблю Його?”

Мені сумно це визнавати, але я звикла оцінювати свої стосунки зі Спасителем за тим, наскільки досконало я жила. Я думала, що якщо житиму слухняно, то мені ніколи не потрібно буде каятися. І коли я робила помилки, а це було кожного дня, я віддаляла себе від Бога думкою: “Мабуть, Він дуже розчарований мною”.

Але така думка є хибною.

Я зрозуміла, що якщо ви чекаєте, поки станете достатньо чистими або достатньо досконалими, щоб прийти до Спасителя, ви не зрозуміли найголовнішого!

А чи не подивитися нам на заповіді та слухняність по-іншому?

Я свідчу, що хоча Бога й турбують наші помилки, Йому більш важливо, що ми робимо після того, коли припускаємося помилок. Чи звертаємося ми до Нього знов і знов? Чи залишаємося ми в цих завітних стосунках?

Можливо, почувши слова Господа: “Якщо ви Мене любите, — Мої заповіді зберігайте”, ви відчуваєте себе зніченими, бо не дотримувалися всіх заповідей. Дозвольте мені нагадати вам, що каятися — це також заповідь! Насправді, вона, можливо, є найбільш повторюваною заповіддю в Писаннях.

У своєму монолозі: “О, якби я був ангелом і міг би мати бажання в моєму серці… і закликати до покаяння”, Алма не намагався присоромити нас, вказуючи на наші помилки. Він хотів закликати до покаяння, щоб і ви, і я могли уникнути страждань у світі. Одна з причин, чому Алма ненавидів гріх, полягає в тому, що той завдає нам болю.

Іноді я маю пам’ятати, або, образно кажучи, помістити собі на лобі наліпку з нагадуванням, що заповіді — це засіб від болю. І покаяння також. Наш пророк сказав: “Спаситель любить нас завжди, а найбільше тоді, коли ми каємося”.

Тому, коли Господь каже: “Покайтеся ж ви, покайтеся!”, уявіть собі, що Він каже: “Я люблю вас. Люблю вас”. Побачте, що Він благає вас облишити поведінку, яка завдає вам болю, і запрошує вас вийти з темряви та повернутися до Його світла.

У приході, який відвідує моя донька Карлі, один з нових священників став навколішки, аби благословити причастя, і замість того, щоб сказати: “Щоб вони могли робити це в пам’ять крові Твого Сина”, він ненароком сказав: “Щоб вони могли робити це в пам’ять любові Твого Сина”. Коли Карлі усвідомила істинність тих слів, на її очі навернулися сльози.

Наш Спаситель був готовий витерпіти біль Своєї Спокути, оскільки Він любить вас. Справді, ви є тією “радістю, яка була перед Ним” під час Його страждань.

Запрошення покаятися — це вияв Божої любові.

Сказати “так” у відповідь на це запрошення — це виявити свою любов.

Згадайте своє улюблене зображення Христа. А тепер уявіть, як Він щиро і радісно усміхається щоразу, коли ви використовуєте Його дар, бо Він є “справжн[ьою] яскравіст[ю] надії”.

Так, ваше покаяння не обтяжує Ісуса Христа; воно примножує Його радість.

Навчаймо цього!

Бо звістка про можливість покаяння — це наша найкраща новина!

Ми залишаємося на шляху завітів не тому, що ніколи не робимо помилок. Ми залишаємося на цьому шляху, оскільки кожного дня каємося.

І коли ми каємося, Бог прощає, не соромлячи нас, не порівнюючи з кимось іншим і не сварячи за те, що ми каялися в тому самому гріху минулого тижня.

Він радіє щоразу, коли бачить, як ми стоїмо навколішках. Він з радістю прощає нас, бо ми для Нього є радістю!

Хіба ви не відчуваєте, що це правда?

Тоді чому ж нам так важко повірити?

Сатана, цей великий оскаржувач і обманщик, використовує сором, щоб віддалити нас від Бога. Сором — це темрява, настільки важка, що здається, що якби ви витягли її зі свого тіла, то вона мала б реальну вагу.

Сором — це голос, який не дає вам спокою, кажучи: “Про що ти думав чи думала?” “Ти коли-небудь щось зробиш правильно?”

Сором не каже нам, що ми зробили помилку; він говорить нам, що ми є нашими помилками. Ви навіть можете почути: “Сховайся”. Супротивник робить усе, що в його силах, щоб ця важкість залишилася в нашій душі, кажучи нам, що ціна надто висока, що буде легше, якщо ніхто не дізнається про скоєний нами гріх, і це позбавляє нас будь-якої надії.

Сатана — це крадій надії.

І вам потрібно це почути, тому я скажу ці слова голосно: ви — це не голос у вашій голові і не помилки, які ви зробили. Можливо, вам також потрібно буде сказати це вголос. Сказати Сатані: “Не сьогодні”. Відверніться від нього.

Відчуйте цей вплив, цей смуток для Бога, що розвертає вас до вашого Спасителя, і подивіться, як Його благодать входить у ваше життя і життя тих, кого ви любите. Я обіцяю, що в ту ж мить, коли ми прийдемо до Нього зі скрушеним серцем, Він негайно опиниться поруч.

Якби ви побачили, що хтось тоне, чи не простягли б ви руку і не врятували цю людину? Чи можете ви уявити, що ваш Спаситель відмовиться взяти вас за вашу простягнуту руку? Я уявляю, як Він пірнає у воду, спускається нижче всього, аби підняти нас, щоб ми ковтнули свіжого повітря! Ніхто не може зійти нижче тієї глибини, куди сягає світло Христа.

Спаситель завжди яскравіший за темряву сорому. Він ніколи не ставитиме під сумнів вашу цінність. Тож дивіться уважно.

• Уявіть, що одна рука символізує цінність.

• А інша рука символізує слухняність. Можливо, ви прокинулися сьогодні вранці, змістовно помолились і вивчали Писання, щоб почути голос Бога. Ви приймали правильні рішення і ставилися до людей навколо вас так, як це робив би Христос. Ви слухаєте генеральну конференцію! Ось ваша слухняність!

• А може, все пішло не так добре. Останнім часом вам було важко робити те мале і просте, що дає нам змогу підтримувати зв’язок з небесами. Ви прийняли деякі рішення, якими не пишаєтеся.

• Де ваша цінність? Ця рука взагалі ворушилася?

Ваша цінність не пов’язана зі слухняністю. Ваша цінність постійна, вона ніколи не змінюється. Вона була дана вам Богом, і ви або хтось інший нічого не можете зробити, аби це змінити. Слухняність приносить благословення. Це правда. Але цінність не належить до їх числа. Ваша цінність завжди “велика в очах Бога”, незалежно від того, куди вас привели ваші рішення.

Хоч я роблю помилки, я хочу залишатися в завітних стосунках з Христом і скажу вам чому.

Ще підлітком я відвідувала заняття зі стрибків у воду і дізналась, що коли судді оцінюють стрибок у воду, вони стежать за тим, як він виконується. Чи було входження у воду ідеально вертикальним, пальці ніг направленими вниз, а сплеск невеликим? Далі вони роблять щось надзвичайне. Вони враховують ступінь складності.

Кожен робить стрибки зі своїм ступенем складності. І ваш Спаситель — єдиний, хто дійсно знає, настільки складно робите стрибки ви. Я хочу мати стосунки з тією єдиною людиною, яка мене розуміє, яка знає моє серце і те, як сильно я стараюсь!

Він знає, що імла темряви спускається на всіх нас, подорожніх, що наша подорож проходить повз ріку з брудною водою, тож, навіть якщо ми тримаємося за жезл із заліза, нас буде забризкано.

Прийти до Христа — означає з надією сказати: “Ти мені допоможеш?”, маючи впевненість у словах одкровення, що Його руки завжди простерті до вас. Я вірю, що завдяки цьому свіжому погляду на покаяння можна побачити, що навіть якщо наша слухняність все ще не досконала, ми зараз намагаємося слухатися з любов’ю, знову і знову вибираючи залишитися в цих стосунках, оскільки ми любимо Його.

Пам’ятаєте людей з народу царя Веніямина, які вже не мали бажання чинити зло, але бажали лише постійно чинити добро? Як ви думаєте, вони склали свої намети, повернулися додому і більше ніколи жодної помилки не припустилися? Звичайно ж, ні! Різниця в тому, що вони більше не хотіли грішити. Вони виявляли слухняність з любов’ю! Коли вони докладали зусиль, їхні серця були звернені до Бога і налаштовані на Нього!

Одного разу на пляжі я побачила птаха, який летів проти вітру, дуже сильно махаючи крилами, майже несамовито, але залишався на тому самому місці. Потім я помітила ще одного птаха, вище. Той, піймавши висхідний потік, безтурботно ширяв у небі, не потерпаючи від вітру. У цьому полягає різниця між нашими спробами діяти самотужки, і тим, щоб, звернувшись до нашого Спасителя, дозволити Йому підняти нас з “лікування[м] в промінях Його”.

Як провідники місії в Австралії, ми під час нашого останнього спілкування з кожним із місіонерів говорили про розділ 3 Нефій 17, де написано, що люди стояли так близько до Спасителя, що могли чути, як Він молиться за них. Ми запитували: “Якби ви могли почути, як Спаситель молиться за вас, що, на вашу думку, Він би сказав?”

Почути їхні відповіді було одним з найдуховніших вражень у моєму житті. Кожен з тих місіонерів замовкав на якусь мить, і на їхні очі наверталися сльози, коли ми нагадували їм: “Ваш Спаситель знає, наскільки вам важко. Він це відчував!”

Ось про що ті місіонери тихо і лагідно розповідали. Одна сестра сказала: “Ісус би сказав Батьку: “Вона робить все якнайкраще. Я знаю, що вона дуже старається”. Інший старійшина сказав: “З огляду на все, що сталося в його житті, Я так пишаюся ним”.

Давайте спробуємо ось що зробити. Цього вечора, перш ніж молитися, уявіть, що Ісус Христос поруч. Він — ваш Заступник перед Батьком. Запитайте себе: “Що мій Спаситель сказав би Батькові про мене?”

А потім замовкніть.

Прислухайтеся до того голосу, який говорить про вас щось хороше, — голосу Спасителя, вашого найкращого друга, і вашого Небесного Батька, Який дійсно поруч. Пам’ятайте, що Їхня любов і ваша цінність, незважаючи ні на що, завжди великі.

Я стою тут, щоб засвідчити, що Ісус Христос дає світло тим, хто перебуває у темряві. Тож у ті дні, коли ви чуєте той голос, який спонукає вас сховатися, каже, що ви маєте сховатися в темній кімнаті на самоті, я запрошую вас бути сміливими і повірити Христу! Підійдіть і увімкніть Світло — нашу Справжню Яскравість надії.

Купаючись у Його світлі, ви побачите навколо себе людей, які також почувалися самотніми, але тепер, коли світло увімкнено, ви разом з ними будете дивуватися: “Чому ми були так налякані в темряві? І чому ми так довго там залишалися?”

“Нехай Господь Світла огорне вас Своїми обіймами, втішає і любить вас завжди”. Незмінно любімо Його та знову і знову вибираймо мати віру в Нього. В ім’я Ісуса Христа, амінь.