Сховані скарби

Спаситель сказав пророку Джозефу Сміту: “Все для Мене духовне, і ні в який час не давав Я вам закон, який був би фізичним” (Учення і Завіти 29:34).

Фізичне — це те, що стосується цього фізичного світу. Хіба Слово мудрості не є “фізичним” законом?

Навіть ці “фізичні” закони також є духовними принаймні з двох причин:

1. Коли ви виконуєте будь-яку заповідь, ви наближаєтеся до Святого Духа. Ви сильніше відчуваєте присутність Бога і Його любов. Безперечно, це духовні благословення!

2. Навіть більшість “фізичних” законів мають конкретно пов’язані духовні благословення. Наприклад, Слово мудрості обіцяє фізичне здоров’я (див. Учення і Завіти 89:18, 20), але також обіцяє, що ви знайдете “мудрість і великі скарби знання, саме сховані скарби” (Учення і Завіти 89:19).

Ми не розуміємо повною мірою того, як духовне здоров’я може впливати на фізичне — і навпаки. Зрештою, всі заповіді є духовними не лише тому, що Бог є духовним, але й тому, що такими є ми.

Якщо ви служите на місії сьогодні, у вас завжди буде напарник і житло. Куди б вас не покликали, Церква там уже буде встановлена. Ви дізнаєтеся заздалегідь, як довго ви будете служити.

Нічого цього не було у перших місіонерів відновленої євангелії!

Чоловіки, які приймали покликання на початку 1830-х років, часто подорожували самі і без особливої матеріальної підтримки, коли несли щойно відновлену євангелію туди, де про неї ще ніхто ніколи не чув. Їхні покликання не мали визначеного наперед кінцевого терміну — переважно вони були такими: “Ідіть і розповсюджуйте євангелію, поки вас не покличуть назад”.

Оскільки Церкву було офіційно організовано лише в 1830 році — кожен місіонер також був новонаверненим!

Служіння на місії все ще має свої труднощі. Наприклад, Парлі П. Пратту ніколи не треба було перейматися тим, що його відволікає інтернет. Але тепер увесь процес набагато простіший, безпечніший і краще організований. Ми маємо бути вдячними за тих перших місіонерів, які заклали фундамент і значно полегшили наше завдання нести євангелію до всіх народів.

Багато історій з Писань містять позитивні приклади. Вони показують нам, що слід робити. Але кілька епізодів у Писаннях є тим, що ви назвали б “історіями застереження” — прикладами того, чого нам не слід робити.

Однією з таких є сумна історія про Джеймса Ковіла, священника, який дізнався про євангелію і сказав, що послухається будь-якого наказу, який Господь дасть йому через пророка Джозефа Сміта.

Розділ 39 Учення і Завітів є саме тим, про що він просив: одкровенням особисто для нього, в якому було сказано, що саме Господь хоче, аби він зробив, і якими будуть його благословення за це (див. Учення і Завіти 39:10–13).

Розділ 40 — це невтішний епілог: він того не зробив. “І він прийняв Слово з радістю, — сказав Господь, — але Сатана відразу спокусив його; і страх переслідування і клопоти світу спонукали його зректися Слова” (Учення і Завіти 40:2).

Брат Ковіл порушив укладений ним завіт (див. Учення і Завіти 40:3). Ми, мабуть, можемо поспівчувати йому. Його попросили прийняти дуже важке рішення — залишити церкву, в якій він прослужив 40 років! Але ми також можемо навчатися з його помилок.