“Запитання Джастіни”, Друг, жовт. 2025, сс. 16–18.
Запитання Джастіни
Батьки Джастіни розлучилися. Чи були вони все ще вічною сім’єю?
Реальна історія із США.
— Ми вже приїхали? — запитала Джастіна.
— Майже! — сказала бабуся. Машина повернула з-за повороту, і ось він! Храм стояв високо на пагорбі. Він був таким красивим!
Джастіна разом із сім’єю приїхали сюди на освячення храму. Мама сказала, що то буде важливе зібрання, на якому апостол промовить особливу молитву всередині храму. Після цього храм буде готовий для того, щоб члени Церкви могли виконувати в ньому обряди. “Освячення храмів транслюється, щоб члени Церкви могли спостерігати за цією подією зі своїх церковних будівель, — пояснила мама. — Але нам пощастило, що ми можемо особисто бути присутніми на освяченні всередині храму”.
На вулиці біля входу у храм їм дали білі одноразові бахіли, щоб узути на взуття. Джастіна подумала, що вони виглядають безглуздо. “Навіщо нам їх одягати?” — запитала вона бабусю.
“Вони захищають нові килими, — прошепотіла бабуся. — Пам’ятаєш, всередині храму ми розмовляємо пошепки, гаразд? Ми хочемо бути благоговійними в домі Господа”.
Коли вони проходили храмом, Джастіна дивилася на високі стелі. Було так тихо, що їй хотілося йти навшпиньках і затамувати подих. Вона була вражена, коли вони почали підніматися гвинтовими сходами. Здавалося, що цим сходам не буде кінця.
Нарешті вони дійшли до кімнати, де її сім’я спостерігатиме за освяченням. “Це кімната запечатування, — тихо сказала бабуся. — Знаєш, що тут відбувається?”
Джастіна похитала головою.
“Саме тут сім’ї запечатуються разом навічно. Це означає, що після смерті вони можуть жити разом на небесах. Подивись у дзеркала”. Бабуся вказала на дзеркала з обох боків кімнати: “Бачиш, що відбувається, коли ти дивишся на своє відображення?”
Джастіна подивилася в дзеркало і побачила нескінченне повторення свого відображення.
“Ого! — сказала Джастіна, цього разу вже пошепки. — Воно нескінченне”.
Коли почалася служба освячення, Джастіна подумала про свою сім’ю. Її батьки були розлучені. І вона знала, що вони не були запечатані у храмі.
Вона подивилася на маму та братів і сестер, які сиділи поруч. Чи зможе вона бути з ними разом на небесах? А якщо я не зможу бути зі своєю сім’єю вічно, тому що ми не запечатані? Ця думка змусила її відчути страх і тривогу.
Джастіна нахилилася ближче до бабусі і запитала: “Що станеться, якщо сім’я не була запечатана?”
Бабуся на хвилинку замислилася. Потім вона сказала: “Я не знаю, люба. Але я знаю, що Бог любить нас і хоче, щоб ми були щасливі”.
Джастіна думала про це, слухаючи наступного промовця. Невдовзі служба освячення мала завершитися. Настав час співати гімн “Дух Божий”.
Коли Джастіна стояла і співала, вона відчувала тепло у своєму серці. Вона знала, що Святий Дух казав їй, що все буде добре. Вона відчувала, що її віра зростає.
Коли пісня закінчилася, Джастіна обняла бабусю. У неї не було всіх відповідей, але вона мала віру, що Бог дуже любить її та її сім’ю. Вона знала, що може довіряти Йому.
Ілюстрації Джерома Вогеля