Тато буде поруч

Едіт прислухалася до стукоту дощу у вікно. Крап, крап, крап.

Вона насупилася. Увесь день ішов дощ, небо було сірим. Надворі було холодно й похмуро. Як і в неї на серці.

Вона сиділа на лавці в тихому куточку, смикаючи свою колючу чорну сукню. Її нові блискучі туфлі також були чорними. Їй хотілося, щоб вона була вдома, а не на похороні.

Її старша двоюрідна сестра Саванна сіла поруч з нею. “Як ти?” — спитала Саванна. Уся її сім’я приїхала, щоб бути на похороні цього ранку. Усі були одягнені в чорний одяг і мали засмучений вигляд.

Едіт знизала плечима. “Наче нормально”. Їй не дуже хотілося розмовляти. Її тато загинув кілька днів тому під час нещасного випадку. Від цих думок у неї все стискалося всередині. Вона дуже сумувала за ним.

Саванна обійняла її, і Едіт нахилилася до неї. Вона була вдячна за свою двоюрідну сестру. Але чому Бог забрав у них її тата?

— Бог сердиться на мене? — запитала Едіт.

Саванна насупилася. “З чого ти взяла?”

Едіт подивилася вниз на своє взуття. — Він забрав мого тата.

Едіт відчула, що на очі навертаються сльози. Вона підвела очі й побачила, як Саванна також витирає сльози.

— Едіт, — сказала Саванна, — Небесний Батько зовсім не сердиться на тебе. Він дуже любить тебе і твою сім’ю. Іноді трапляються речі, яких ми не розуміємо, але Він завжди нас любить.

— Справді? — запитала Едіт.

Саванна кивнула. “Справді. Полегшити твій біль може те, що ти знову побачиш свого тата! Завдяки тому, що Ісус Христос воскрес, ми всі також воскреснемо, — вона усміхнулася. — І ми можемо зберігати пам’ять про все, що нам подобалося у твоєму татові, щоб він був поруч”.

Едіт подумала про тата. Він любив говорити про Ісуса. У нього була найкраща усмішка і найвеселіший сміх. Ніхто не обіймав так, як він. І він завжди підбадьорював її, коли їй було сумно. Раптом вона відчула тепло, ніби тато обійняв її.

Вона підвела погляд. “Це трохи допомагає. Але мені все одно сумно”.

— Відчувати смуток — це нормально. Мені теж дуже сумно, — сказала Саванна. — Ми всі дуже сумуємо за твоїм татом.

Едіт подумала про те, що дізналася у Початковому товаристві. “Небесний Батько може допомогти, коли нам сумно, — сказала вона. — А ми можемо зараз помолитися?”

Саванна кивнула, і вони склали руки.

— Небесний Батьку, дякуємо Тобі за Ісуса і Його Воскресіння, — сказала Едіт. — Дякую Тобі за те, що Ти завжди любиш нас. Будь ласка, подбай про мого тата. Будь ласка, допоможи нам пам’ятати про Нього і зберігати ці спогади в наших серцях. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Едіт розплющила очі й глибоко вдихнула.

Коли вони вийшли з будівлі, все ще було холодно і йшов дощ. Але тепер крізь сірі хмари визирав маленький промінчик сонця. Надворі все ще було похмуро, але тепер з’явилося трішечки надії. Як і в неї на серці.

Відкрити PDF-файл

Ілюстрації Цен Ліу