Як Старий Завіт може допомогти мені зрозуміти храмовий ендаумент?

Адам продемонстрував закон послуху, коли ангел запитав, чому він і Єва приносили жертви: “Я не знаю, тільки Господь наказав мені” (Мойсей 5:6).

Послух є невід’ємною складовою усього плану спасіння. Коли ми виконуємо настанови Бога і покладаємося на Спасителя, ми можемо стати подібними до Них.

У Загальному довіднику цей закон описано так: “Жертвувати заради підтримки Господньої роботи, і каятися зі скрушеним серцем і упокореним духом”.

У Старому Завіті неважко знайти жертви, як у прямому, так і в переносному значенні. Чого ми іноді не помічаємо, так це того, що скрушене серце і упокорений дух вимагалися й тоді.

В одному зі своїх Псалмів Давид написав: “Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним” (Псалом 50 (51):19).

“Давидові слова показують, що навіть у старозавітні часи Господній народ розумів, що їхні серця мають бути віддані Богові, що одних лише всеспалень не достатньо”, — навчав старійшина Брюс Д. Портер, коли був сімдесятником.

Заповідь приносити в жертву тварин або зерно припинила свою дію зі смертю Ісуса Христа. Сьогодні ми каємося щодня і приймаємо причастя, яке нагадує нам про Його спокутну жертву. Але особисті смиренність і покаяння все одно мають бути його складовими.

Це означає виявляти віру в Ісуса Христа; укладати завіти з Богом і дотримуватися їх через обряди; каятися і терпіти до кінця; і прагнути любити Бога і свого ближнього.

Іноді люди вважають настанову Спасителя у Новому Завіті “люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:39) як зміну старозавітного способу мислення. Але Спаситель цитував Самого Себе! За 15 століть до цього Він сказав Мойсею: “Не будеш мститися, і не будеш ненавидіти синів свого народу. І будеш любити ближнього свого, як самого себе” (Левит 19:18).

Дійсно, хоча “око за око, зуб за зуба” (Левит 24:20) було частиною правової системи ізраїльтян, закон Мойсея також містив багато правил щодо ставлення до ближніх, гостей, незнайомців, приходьків та біженців з милосердям і співчуттям (див. Вихід 23:9; Левит 19:33–34; Повторення 10:19).

Учні останніх днів розуміють, що закон “око за око, зуб за зуба” було виконано. У чому ми можемо заплутатися, так це в припущенні, що ідея “любити ближнього свого” була новою. Це вічна заповідь.

Також вічною є перша частина цього закону: любити Бога понад усе. Президент Даллін Х. Оукс навчав: “У своєму ентузіазмі у виконанні… другої заповіді, ми не повинні забути першу заповідь — любити Бога всім своїм серцем, душею і думкою. Ми виявляємо цю любов, “[Його] заповіді зберіга[ючи]” [Іван 14:15]. Бог вимагає від нас послуху Його заповідям, оскільки лише завдяки цьому послуху, включаючи покаяння, ми можемо повернутися, щоб жити в Його присутності”.

Після закону послуху, можливо, найлегше визначити закон цнотливості: жодних статевих стосунків поза законним шлюбом між чоловіком і жінкою.

“Не чини перелюбу” (Вихід 20:14) — це добре відома заповідь зі Старого Завіту, інші види статевої аморальності також були заборонені законом Мойсея (див. Левит 18). Але ще до часів Мойсея Йосип з Єгипту знав, що йому слід протистояти залицянням дружини Потіфара (див. Буття 39:7–12).

З огляду на те, що ставлення суспільства до сексу стає все більш поблажливим, а порнографія та інші сексуально привабливі матеріали стають такими легкодоступними, сьогодні, мабуть, існує більше спокус — і можливостей — порушити закон цнотливості, ніж будь-коли. Однак цнотливість залишається Господньою нормою, і, дотримуючись цього завіту, ми благословляємося більшою здатністю любити інших так, як любить Він, “стриму[ючи] усі свої пристрасті” (Алма 38:12).

Ми присвячуємо весь свій час і таланти розбудові царства Божого. Посвячення також означає віддати всю душу Богові, щоб Він міг зробити нас святими.

Мойсей сказав: “Освятіть сьогодні себе для Господа, бо кожен мстився на сині своїм та на браті своїм, і щоб сьогодні Він дав вам благословення” (Вихід 32:29). В історії про дітей Ізраїля деякі люди посвячували себе Господу — наприклад, вдова, яка годувала Іллю (див. 1 Царів 17:7–16).

Ще раніше народу Еноха вдалося цілковито жити за законом посвячення. Вони “були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” (Мойсей 7:18). “Не було бідних серед них” — це статус, якого досягають дуже небагато суспільств (нащадкам Легія це вдалося на певний час; див. 4 Нефій 1:3), але сьогодні ми можемо намагатися жити за цим завітом, маючи небайдужі серця, служачи там, де ми потрібні, каючись щодня і віддаючи всю нашу душу Богу.

Господь запрошує нас укласти всі ці п’ять завітів під час однієї храмової церемонії. Але нас не повинен лякати розмір зобов’язань. Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав: “Бог встановив кілька завітів, щоб благословити, а не засудити нас. Зосередження уваги на завітах, які ми уклали, і підготовка до наступних завітів — це найкращий спосіб підготуватися до отримання всього, що має Небесний Батько”.

Наближати Своїх дітей до Себе через завіти — це те, що Бог робив у кожному розподілі. Ми маємо благословення жити в часи, коли ці завіти легко доступні для нас у домі Господа. Наступного разу, коли ви підете туди, подумайте про те, як наші предки зі Старого Завіту укладали ті самі завіти.