Знову відчути свою належність у храмі

Коли проходила генеральна конференція, я схвильовано слухала промовців, сподіваючись, що відчую хоч якийсь натяк на те, що Бог все ще любить мене, незважаючи на мої помилки. Саме тоді, на той час президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві, сказав: “Не має значення, наскільки зруйнованим може здаватися наше життя. Не має значення, наскільки багряними є наші гріхи, наскільки пекучою є наша гіркота, наскільки самотнім, спустошеним або розбитим може бути наше серце… Жодне життя не є зруйнованим до такої міри, щоб його не можна було відновити”.

Я чітко відчула, що Бог говорить зі мною. Протягом місяців я розмірковувала, як повернутися до Христа, і той виступ під час конференції став Його закликом до мене змінитися і знову увійти в Його дім.

Я зустрілася з єпископом, щоб поговорити, як мені знову увійти до храму. Він допоміг мені зрозуміти, яку роль Ісус Христос може відігравати в моєму житті та як, прийнявши Його Спокуту, я зможу віддати Йому тягар мого власного болю і гріха. Я почала молитися про розуміння, силу й терпіння до себе. Довіряючи Богові трохи більше й роблячи це кожного дня трохи краще, я поступово відновила зв’язок зі світлом Спасителя.

Працюючи з моїм єпископом і дізнаючись більше про мого Спасителя, я поглибила свідчення про свою сутність дочки Небесного Батька. Я зрозуміла, що мій люблячий Викупитель ніколи не попросить мене відійти від Нього, але Сатана намагатиметься змусити мене відчувати, що мені не місце в храмі. Завдяки цим знанням я нарешті відчула себе готовою знову увійти в дім Божий.

Тримаючи в руці акуратно складену рекомендацію, я вперше за багато років вирушила до храму, раптово відчувши занепокоєння з приводу свого місця в Божому домі. Чим ближче я підходила до дверей, тим більше невпевненості відчувала. Чи не виглядатиму я безглуздо, не знаючи, куди йти і що робити? Чи не занадто я доросла, щоб іти до храму на хрищення?

Чоловік за столом перевірки рекомендацій усміхнувся, коли я увійшла, вітаючи мене в храмі. Того ранку я зміцнилася духовно, адже храмові працівники запевнили, що і для мене є місце в домі Божому.

Коли я йшла коридором до виходу з христильні, залишаючи храм, один із працівників помахав мені рукою. Пошепки, радісним голосом він сказав: “Дякую, що прийшли сьогодні в храм. Ви нам були потрібні!” Я пообіцяла йому, що повернуся наступного тижня, і з нетерпінням чекала можливості знову відчути тепло храму.

Завдяки нашій божественній сутності дочок і синів небесних батьків кожен з нас може знайти своє місце в храмі. Немає нічого, що могло б назавжди відділити нас від Божої любові, якщо ми хочемо бути в Його присутності. Він хоче, щоб ми були там, і, роблячи кожного дня маленькі кроки, аби стати більш схожими на нашого Спасителя, ми можемо узгодити своє життя з Його життям і завжди залишатися гідними храму. Я знаю, що завдяки Спокуті Ісуса Христа ми можемо увійти в Божий святий дім та отримати благословення, які чекають на нас всередині.

І, як я зрозуміла з власного досвіду, ті благословення варті всього.