Як я подолала страх перед храмовим поклонінням

Лав Сабіна Люсьєн

Нам не слід допускати, щоб страх став перепоною на шляху до отримання благословень храму.

зображення світла, яке ллється з храму на жінку

Нещодавно я зізналася своєму президенту колу, що, хоча я завжди мала діючу храмову рекомендацію, непереборний страх все ще заважав мені увійти у двері тієї священної будівлі.

Будучи членкинею Гаїтянської ради зі зв’язків з громадськістю, я навіть допомагала у проведенні заходів, що передували освяченню Гаїтянського храму в Порт-о-Пренсі. Тож коли президент колу запитав, чому я не хочу ходити до храму, я запевнила його, що не через брак віри, а через свій перфекціонізм, якого я не можу подолати. Я також пояснила, що хоча виросла у сім’ї, зосередженій на євангелії, і продовжую робити все можливе, щоб стати справжньою послідовницею Христа, цей страх заважає мені зробити наступний крок.

Хоча я маю щире бажання увійти до храму, страх не дає мені це зробити. Президент колу вислухав мене і запропонував молитися та попросити Бога розвіяти страх, який заважає моєму духовному зростанню. Коли я молилася і обдумувала, чого хочу досягнути в новому році, то зрозуміла, що настав час подолати страхи і сумніви та більше не позбавляти себе обіцяних Богом благословень. Я була рішуче налаштована ходити до храму і виконувати обряди.

Тож я поставила за мету брати участь у конфірмаціях і розповіла про свої плани президенту колу.

З великою добротою він відповів словами, які й досі відлунюють у моїй душі: “Нехай Світло Христа освітлює твої кроки, коли ти йтимеш шляхом завітів і долатимеш свій страх”. Ці слова, сповнені лагідності й віри, дали мені силу і впевненість дивитися на відвідування храму не як на виклик, а як на важливий крок у своїй духовній подорожі.

Діяти з вірою

Моє серце калатало, коли я готувалася супроводжувати маму до храму. Це був день, який закарбувався в моїй пам’яті як один з найважливіших духовних моментів у житті. Частково я все ще хвилювалася, але переважно була готова і з нетерпінням чекала на те, що відчую.

Лише за кілька хвилин до того як увійти до храму, несподіваний телефонний дзвінок зробив мій ранок ще яскравішим. Я отримала підтвердження, що отримала дозвіл на подорож, про яку молилася. Без цього дозволу я б не змогла отримати важливу консультацію лікаря за межами країни.

Ця новина була божественним підтвердженням, що Господь почув мої молитви. Моє серце сповнилося великою радістю. Я підстрибувала від щастя, розуміючи, що Бог завжди відповідає нам, навіть коли здається, що Він мовчить.

Це мене ще більше зміцнило, і ось нарешті я увійшла у двері храму, де мене привітали президент храму і його дружина. Вони розуміли, який це для мене важливий момент, і знали про страхи, які раніше заважали мені. Вони з такою теплотою привітали і підбадьорили мене, що від мого занепокоєння не лишилося й сліду. Я дійсно відчула мир, який неможливо описати словами.

Коли я брала участь у конфірмаціях, кожне слово відлунювало в моїй душі, приносило ясність і радість та нагадувало, що я перебуваю у святому місці. Після виконання обряду президент храму провів мене до виходу. Цей вчинок, такий простий, але такий вдумливий, посилив відчуття того, що мені раді в домі Господа.

Роздуми про божественний провід

Я зрозуміла, що Господь хоче переконатися, що я не ставлю під сумнів Його волю щодо мене, і тоді мені спали на думку слова президента Рассела М. Нельсона: “Ніколи не забуваймо того, що Господь робить для нас. Він робить Свої храми більш доступними. Він пришвидшує темп, з яким ми будуємо храми. Він збільшує нашу спроможність допомагати у збиранні Ізраїля. Він також допомагає кожному з нас духовно очищуватися. Я обіцяю: якщо ви будете частіше приходити у храм, це благословить ваше життя так, як ніщо інше”.

Я зрозуміла, що храм є справжнім прихистком, святилищем, де ми можемо отримати чіткі відповіді і нескінченні благословення. Той випадок змінив моє життя. Небесний Батько допоміг мені подолати страх, який довгий час не давав спокою, і Він також нагадав про милостиве скерування, яке Він надає тим, хто довіряє Йому.

Моє серце сповнене вдячності, і тепер я знаю, що храм — це місце, куди я буду повертатися знову і знову, шукаючи світла, спрямування і миру.

Авторка живе в Порт-о-Пренсі, Гаїті.