Завіт

Авраам хотів “бути кращим послідовником праведності” (Aвраам 1:2), тому Бог запросив його увійти з Ним у завітні стосунки. Авраам був не першою людиною, яка мала таке бажання, і він був не першою людиною, яка уклала завіт. Зрештою, то був вічний завіт. Авраам шукав “благословень батьків” (див. Aвраам 1:2) — благословень, які були запропоновані в рамках завіту Адаму та Єві і пізніше тим, хто старанно прагнув отримати ці благословення.

За завітом Бога з Авраамом було обіцяно чудові благословення: землю у спадок, велике потомство, доступ до обрядів священства та ім’я, яке будуть шанувати багато наступних поколінь. Але суттю цього завіту були не лише благословення, які мали отримати Авраам та його сім’я, а також те, яким благословенням вони стануть для решти дітей Бога. “Будеш ти благословенням, — сказав Бог, — і благословляться в тобі всі племена землі” (Буття 12:2–3).

Чи давав цей завіт Аврааму, Саррі та їхнім нащадкам привілейований статус серед дітей Бога? Лише у тому сенсі, що то був привілей благословляти інших. Сім’я Авраама мала “нес[т]и це священнослужіння і священство до всіх народів”, ділячись “благословеннями євангелії, які є благословеннями спасіння, саме життя вічного” (Aвраам 2:9, 11). Бути завітним народом Бога не означало, що вони кращі за інших; це означало, що вони мали обов’язок допомагати іншим ставати кращими.

Цей завіт був тим благословенням, якого так прагнув Авраам. Отримавши його, Авраам сказав у своєму серці: “Tвій слуга старанно шукав Тебе; тепер я знайшов Тебе” (Aвраам 2:12).

То було тисячі років тому, але цей завіт було відновлено у наші дні. І зараз він виконується в житті народу Бога. Виконання завіту набирає своєї сили в останні дні, по мірі просування роботи Бога, благословляючи сім’ї по всьому світу. І якщо будь-хто, подібно до Авраама, бажає стати кращим послідовником праведності, — будь-хто, хто щиро шукає Господа, — може досягнути цього.

Ви — дитя завіту. Ви укладаєте завіт з Богом, коли христитеся і коли приймаєте причастя. І ви отримуєте повноту завіту зі священними обрядами храму.

Завдяки цим завітам і обрядам ми стаємо Божим народом. Ми поєднані з Ним “вічними зв’язками”. “Як тільки ми укладаємо завіт з Богом, — навчав Президент Рассел М. Нельсон, — ми назавжди залишаємо нейтральну територію. Бог не припиняє Своїх стосунків з тими, хто пов’язаний з Ним такими узами. В дійсності, всі, хто укладає завіт з Богом, мають доступ до особливої любові та милості… Завдяки нашому завіту з Богом Він ніколи не стомлюється докладати зусиль, допомагаючи нам, і ніколи не вичерпається Його милостиве терпіння до нас”. Ви побачите це в історії Божого завітного народу в Старому Завіті, і ви побачите це у своєму житті — як одного з Його завітних дітей.

Це дорогоцінне розуміння дано нам завдяки відновленню Авраамового завіту через Пророка Джозефа Сміта. Тому, коли ви читаєте про завіти у Старому Завіті, не думайте лише про стосунки Бога з Авраамом, Ісаком та Яковом. Думайте також про Його стосунки з вами. Коли ви читаєте про обіцяння численного потомства, не думайте лише про мільйони тих, хто сьогодні називає Авраама своїм батьком. Думайте також про дане вам Богом обіцяння про вічні сім’ї і вічне зростання. Коли ви читаєте про обіцяну землю для успадкування, не думайте лише про землю, обіцяну Аврааму. Думайте також про целестіальну долю самої землі — спадщину, обіцяну “лагідн[им]”, хто “вповає на Господа” (Матвій 5:5; Псалми 36 (37):9, 11). А коли ви читаєте про обіцяння, що завітний народ Бога благословить “всі роди землі” (Авраам 2:11), думайте не лише про служіння Авраама чи пророків, які були його нащадками. Думайте також про те, що ви можете зробити як завітний послідовник Ісуса Христа, аби бути благословенням для сімей навколо вас.