Конференція релігійних освітян ЦСО
Групове обговорення зі старійшиною Гілбертом


69:19

Групове обговорення: заохочення студентів до активної участі

Духовний вечір на конференції релігійних освітян, 12 червня 2025 р.

Примітка редактора: для ясності в цю стенограму були внесені незначні зміни.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Дякуємо вам, старійшино Мередіте. Яке потужне послання! Якщо ви не знайомі зі старійшиною Мередітом, я сподіваюсь, що ви відчули його силу і впевненість. Я бачив його на полі для піклболу, і думаю, Товариство спортсменів-християн змінить думку щодо їхнього призначення.

Я збираюсь оголосити тему, яку ми почнемо обговорювати буквально за хвилину. І хочу підкреслити дещо, сказане старійшиною Мередітом: способи того, як ми навчаємо, мають значення. З його слів зрозуміло, і, думаю, всі ми це знаємо, що ефективний учитель має потужний вплив на життя наших студентів і на те, як вони навчаються. Отже, як ми навчаємо, дійсно має значення. Старійшина Крістофферсон торкнувся цього питання минулого вечора, а старійшина Мередіт сьогодні знову нагадав про нього.

Ми попросили вас, щоб ви прийшли на ці інтерактивні навчання, прочитавши і розглянувши у посібнику Навчати, як навчав Спаситель розділ “Заохочуйте до старанного вивчення”. Тут йдеться про те, що нам слід закликати студентів брати на себе відповідальність за своє навчання.

Дехто з вас уже чув цю історію, тому я прошу вибачення. Мій сусід по кімнаті в коледжі сказав: “Кларк, мені подобаються твої історії. Але вони хороші, тільки коли чуєш їх перші пʼять чи шість разів”. Та я все ж розкажу цю історію, оскільки вона була болісною для мене, і розповім про помилку, якої одного разу припустився, коли сам навчав. У готелі “Чарльз”, що знаходиться у Кембриджі, штат Массачусетс, у кожному третьому номері висить картина, на якій зображено дошку, а біля неї викладача, який малює себе. Внизу підпис: “Професору подобалися його лекції”. Все, що цей професор робить, — це знову й знову малює себе для своїх студентів. Іноді через нашу любов — щиру любов до наших студентів — ми хочемо поділитися з ними тим, що є дуже важливим особисто для нас, але часом це стає їм на заваді діяти самостійно і здобувати власний досвід навчання.

Я пам’ятаю час, коли впродовж чотирьох років я вивчав одну тему і написав тематичне дослідження, яке стало навчальним матеріалом у Гарвардській школі бізнесу про компанію під назвою “Knight Ridder”. Я був автором цього дослідження, і у перший рік мого викладання, думаю, ним користувалися вісім різних викладачів. В кінці року ми отримали дані про ефективність використання цього дослідження порівняно з усіма іншими дослідженнями. Переглянувши дані, я помітив, що для мене ефективність його використання була на передостанньому місці, попри те, що я був автором дослідження. Для всіх інших це дослідження ж було у пʼятірці найкращих.

То що ж відбувалося? Чому дослідження, яке я написав, присвятивши йому чотири роки роботи, стало для мене другим із кінця за ефективністю використання за весь семестр, а для решти опинилося серед п’ятірки найрезультативніших? Що, на вашу думку, відбулося? І я просто збираюся запитати групу, що, на вашу думку, сталося? Я не знаю, чи є у нас мікрофони, тому виберу когось ближче. Розмарі, можна я запитаю тебе? Чому я викладав своє дослідження настільки низькоефективно? І не кажи: “Тому що ви дуже поганий учитель, Кларку”.

Сестра 2 (Розмарі): Можливо, ви більше пояснювали і не давали можливості їм обдумати.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Так, Розмарі сказала, що, “можливо, ви більше пояснювали і не давали можливості їм обдумати”. Частково це було саме так. Є ще якісь думки? Що я робив не так, через що це дослідження сприймалося так погано? Так. Ось тут. Чудово. Брат Браун тут добре натренується.

Сестра 3: Можливо, воно було не актуальним для студентів.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Так. Воно могло бути не актуальним для студентів. Або, можливо, ще складніше — те, що було надзвичайно важливим для мене, могло бути не актуальним для студентів. До речі, у наступному семестрі один з моїх колег сказав: “Кларку, це дослідження вчить саме собою. Вам просто потрібні три чудових запитання, а ви все надто ускладнюєте. Ви занадто багато знаєте про цю тему і ця інформація не засвоюється студентами”. До речі, я скористався його планом навчання — з деяким роздратуванням, відверто кажучи, — і відразу ж справи пішли набагато краще.

Іноді наші досвід і знання, якщо вони заважають запрошувати студентів до навчання, можуть стати на заваді. І це не означає, що знаннями не слід ділитися. Але як ділитися ними так, щоб це запрошувало до старанного навчання? Сьогодні я хочу провести групове обговорення, на тему: “Як запрошувати студентів брати на себе відповідальність за своє навчання?” з чотирма чудовими вчителями, які досить вправні в цьому. Тож я хочу просити їх приєднатися до мене для цього обговорення і представлю кожного з них.

До мене підходить і сідає поряд Кейлі Меррілл. Вона — директорка семінарії в школі Іст-Хай у Солт-Лейк-Сіті, штат Юта. Поруч з нею Джон Хілтон, професор стародавніх Писань в УБЯ. Біля нього Дженет Еріксон, професорка історії та доктрини Церкви в УБЯ. А обік неї Нейт Петерсон, професор кафедри релігії в УБЯ-Айдахо.

Я хочу сьогодні почати наше обговорення, відразу перейшовши до вчорашнього виступу старійшини Крістофферсона. Переглянувши його виступ і знаючи тему нашого групового обговорення, ми разом готувалися до цієї розмови. І він, так само як і старійшина Мередіт щойно, провів пряму паралель між тим, аби брати на себе відповідальність за навчання, та учнівством упродовж всього життя. Не просто бути учнями, а бути ними упродовж всього життя.

Почну із сестри Еріксон. Якщо подивитись на це запитання, то як ці два аспекти повʼязані? Що ви дізналися з виступу старійшини Крістофферсона вчора увечері? І як це має впливати на те, як ми навчаємо?

Сестра Дженет Еріксон: Дякую, старійшино Гілберте. Як чудово бути з усіма вами, вчителями, які надихають. Незадовго до того, як я почала викладати в УБЯ, старійшина Річард Г. Скотт, цей чудовий учитель, відвідав захід “Тиждень освіти” і виступив там. І він поділився чимось настільки вражаючим для мене, що я почала відразу, того семестру, це використовувати, бо раніше не розуміла цього. Він розповідав, настільки важливо сприймати життя як постійний пошук того, щоб Господь навчав нас через Свого Духа. Саме тому ми й були тут. Потім він сказав: “Щоразу, коли вчитель запрошує студентів до участі, а студент піднімає руку, щоб відповісти, вони виявляють Господу Ісусу Христу своє бажання навчатися”. А вчора увечері, коли ми слухали виступ старійшини Крістофферсона про силу свободи вибору, мені пригадався недавній духовний вечір в УБЯ-Айдахо, на якому цей дивовижний вчитель навчав, що вони мають цю силу, — як ви сказали, старійшино Гілберте. І що, коли ми визнаємо, що сила Бога, сила супротивника, сила всередині кожної людини, — це сила, яка призначена продемонструвати готовність надати Господу доступ до їхнього життя.

Саме це я хочу пропонувати своїм студентам — щоб вони прагнули дозволити Господу мати доступ до їхнього життя, бо Він — сила, завдяки якій ми змінюємося. Він — сила, завдяки якій ми зростаємо. І це відбувається сотнями мільйонів способів. Ви можете почути, як президент Пекер каже, що ми здобуваємо свідчення саме тоді, коли свідчимо. І в цьому процесі ми відчуваємо силу, щоб прискорювати Його роботу в нашому власному житті, і ми відчуваємо Його вплив, який змінює, навертає і посилюється. Це активує, як вчора ввечері сказав старійшина Крістофферсон, силу, яка дозволяє Ісусу Христу мати вплив на наше життя.

Я й досі все ще вчуся, як це робити. Я була дуже вдячна за наставників, які приходили у мій клас і казали: “Дженет, спробуй це, спробуй те”. І кожного разу вони просять мене запрошувати студентів активізувати їхню свободу вибору шляхом знахідок та активної участі, і тоді вони зможуть відчути Святого Духа. Я можу відчувати, —що і вони відчувають, — як Святий Дух дуже особисто свідчить їм про істину, якої вони потребують у житті. І це допомагає їм стати на шлях дії, вибравши бути учнями Христа упродовж життя.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! І я думаю, ви знаєте, що зосереджуєтеся саме на тому, що повʼязане з особистою дією — активацією свободи волі, — яка з цим повʼязана. Інші думки? Брати на себе відповідальність за наше навчання. Чому це допомагає залишатись учнями Христа упродовж життя? Ще хтось хоче відповісти?

Брат Джон Хілтон III: Може, я розкажу про аналогію, яку іноді наводжу студентам. Це не ідеальна аналогія, але я дістаю оберемок вовни-сирцю і кажу: “Це схоже на ті уривки з Писань, які ми сьогодні обговорюємо”. І припустімо, що я проводжу цей неймовірний урок, де ділюся всіма цими чудовими думками. Я дав вам чимало вовни. Вона приємна на дотик. Ви кладете її собі на голову, а потім виходите за двері — там дме вітер, і він її ось-ось здує з вас.

Отже, що необхідно зробити? Студент має вимити й вичесати цю вовну. Він має скрутити її в нитку, і тоді вовна може перетворитися на вовняне пальто, яке, коли студент вийде на вулицю, вітер не зірве.

Тому я ділюся цією аналогією частково як нагадуванням собі, що насправді я не займаюся роздачею вовни-сирцю. Я хочу, щоб у студентів були пальта і щоб вони виконували цю роботу для себе самі.

Іноді ми надаємо великого значення тому, що кажемо, і це важко, оскільки я знаю, що ми, вчителі, можемо сказати багато чудового. Але, щоб учні дійсно засвоїли це у своєму серці, вони мають діяти. Сказане має переміститися з їхньої голови в їхнє серце. Тож, допомагати студентам діяти — це дійсно єдиний спосіб, як їм стати учнями Ісуса Христа упродовж життя.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Тож, Джоне, вам слід отримати щось більш очищене, ніж вовна-сирець. Чому вони мають вимити і вичесати вовну, а не ви?

Брат Джон Хілтон III: Тому що саме діючи, вони отримують результат для себе. Бо якщо я просто розповідаю, розповідаю і розповідаю, то я, наче приліпляю це до них. І тоді мені, як вчителю, легко повірити, що я виконую все чудово.

Насправді я просто приліпляю це до них. Я приліпляю до них свої знання. Але для того, щоб [це] потрапило всередину, їм треба діяти. По-іншому просто не буває. Гаразд.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Нейте?

Брат Нейт Петерсон: Старійшино Гілберте, саме це старійшина Крістофферсон підняв на такий рівень, правильно? Тобто, хто б міг подумати, що свобода вибору так важлива? Це як той персонаж у фільмі, якого ви бачили на задньому плані із самого початку фільму. А що як саме свобода вибору є відповіддю — вона була присутня від самого початку, і саме це він наголосив? Свобода вибору. Так і є. Розвиток неможливий без свободи вибору, а свобода вибору неможлива без істини. І я можу навчати істині на уроці.

Він це й сказав. Це один із способів, як Сатана атакує її. Я думаю, що іноді він не проти, якщо ми навчаємо їх істини. Але старійшина Крістофферсон сказав, що нам треба відбити другу атаку, коли ми запрошуємо їх використовувати їхню свободу вибору. Отже, я можу викласти чудовий урок; я можу свідчити про істину, а далі задіяти цю свободу вибору — це і є той наступний рівень, коли я запрошую їх брати участь, стати силою, що діє, і дозволяю їм використовувати свободу вибору, яку вони мають від самого початку.

Тож для розвитку потрібна свобода вибору. Свобода вибору потребує істини, а істина потребує запрошення. І це повертає нас назад до розвитку.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! Кейлі, щось додасте?

Сестра Кейлі Меррілл: Мені подобається той зв’язок, про який вчора ввечері говорив старійшина Крістофферсон. Крім того він пов’язав це із завітами. Бо хто є учнем Христа все життя? Той, хто укладає завіти і дотримується їх. Тому ми просимо наших студентів користуватися свободою вибору у класі та поза класом, аби, коли прийде час, вони знали, як використовувати її для укладання завітів і для того, щоб дотримуватися їх до кінця свого життя.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! Мені сподобалися його слова, що завіти є індивідуальними. Вони вимагають дій, і це найвища міра учнівства.

Ми хочемо запитати вас усіх, я сподіваюся, ви розмірковували над цим самим запитанням. Я хочу, щоб ви протягом хвилини поміркували над таким запитанням: який існує взаємозв’язок між прийняттям особистої відповідальності та, зокрема, формуванням учнівства упродовж життя? Чому це так важливо?

Старійшина Крістофферсон сказав, що Перше Президентство і Кворум дванадцятьох навчають нас цього на семінарі для провідників місій. Вони навчають цього порадників молоді. Вони наголошують на цьому нам, релігійним освітянам.

Що це за звʼязок? Особиста відповідальність за навчання й учнівство упродовж усього життя.

Витратьте хвилину. Напишіть, що, на вашу думку, є цим звʼязком. Що ви почули вчора ввечері? Що ви чуєте зараз? Які ще думки є у вас? Зробімо паузу на одну хвилину, поки ви записуєте якісь думки з цього приводу.

Тепер я хочу попросити вас обʼєднатися в групи по двоє-троє, залежно від вашої ситуації. Якщо ви вдома і поряд немає нікого, знайдіть когось, з ким ви можете поділитися цим.

Просто поділіться своїми почуттями з людиною поруч, і ми те саме зробимо тут, на сцені, і я постараюся, щоб мій мікрофон не транслював нашу розмову всім вам. Тож у наступні кілька хвилин поділіться своїми думками і дозвольте людині поруч з вами поділитися її думками з вами.

[Нечутна дискусія серед глядачів]

Повертаймося назад до обговорень. Думаю, сімʼї Гілбертів сподобається цей новий метод, коли можна вимкнути мікрофон тата будь-коли під час уроку на домашньому вечорі.

Хтось, хто відчув натхнення поділитися чимось на цю тему, чи можете ви просто встати і поділитися своїми думками з групою? Я запрошу лише пару людей. Просто підніміть руку і встаньте. Так, саме тут. Ой, мені здалося, що я побачив там руку. Камі Андерсон, я просто хочу без попередження звернутися до вас. Дякую. Прямо там за вами, брате Брауне. Саме так.

Сестра Камі Андерсон: Дякую, старійшино Гілберте, за цю можливість.

Ми з Івонн щойно говорили про щоденне учнівство, згадане у виступі старійшиною Крістофферсоном. Як те, що ми допомагаємо нашим студентам застосовувати його, дозволяє їм зміцнювати їхню віру, бути учнями Христа та проходити крізь життєві випробування. І це більше, ніж просто читати Писання чи промовляти молитви у важкі часи. Вони здатні це робити, стикаючись з великими труднощами, і вони зосереджуються на Спасителі. І вони усвідомлюють, що якою б не була їхня віра у Нього, Він допоможе їм подолати будь-які труднощі, що у них виникають.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Мені це подобається. І мені подобається ідея, що випробування виступають у ролі обрамлення. Наприклад, якщо ми запитаємо себе, чи згадають вони про це, коли їхнє життя буде нелегким? Словами брата Хілтона: чи не здує вітер з них цю вовну? Чи щось залишиться, що вони носитимуть із собою?

Інші думки? Будь ласка, підніміть руку і висловіться. Так, там. Ось там, поруч з вами.

Брат 9: Це те, про що я думав протягом усієї своєї карʼєри. Колись, коли я був молодим учителем семінарії, старійшина Беднар мав виступ на тему “Прагніть навчатися через віру”. Він сказав, що ми дуже часто говоримо про навчання Духом, але недостатньо приділяємо уваги тому, що означає навчатися вірою. І він навчав нас з 2 Нефій 33, що Дух може донести слово Бога до серця, але чи увійде воно в наше серце, залежить від нас. І нам слід діяти з вірою, щоб воно увійшло в наше серце. Як вчителі євангелії ми займаємося не просто роздачею риби. Ми мусимо навчити їх ловити рибу. Найважливіші знання життя здобуваються, а не отримуються.

Це послання й далі справляє на мене дуже велике враження. Я застосував це до нас, вчителів: наша робота не тільки в тому, щоб стати перед класом, зробити з ними вправи і показати їм, що ми робимо, аби підняти тягарі. Це не зробить їх сильнішими. Нам слід запрошувати їх діяти. Вони мають віджиматися самостійно. Вони мають виконувати свою роботу, аби набути сили з досвіду, завдяки якому вони потім стануть учнями Христа на все життя і матимуть силу вистояти у майбутніх випробуваннях і труднощах.

Так чи інакше, але починаючи з того виступу старійшини Беднара, я думав про те, що це дійсно наш обовʼязок — запрошувати їх діяти з вірою, щоб вони могли мати силу долати труднощі.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: І на вашу думку, це і є необхідним для учнівства упродовж всього життя. Ця здатність діяти під час уроку протягом семестру буде в них і тоді, коли вас там не буде.

Брат 9: Саме так.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Так. Дякую. Можжливо, ще один коментар. Так, брате Боллінгброку?

Брат Боллінгброк: Коли я був координатором ранкової семінарії, у мене був учитель, який був викладачем року на медичному факультеті Університету Невади в місті Рено, і ми говорили про нашу заявку на участь у програмі готовності.

Зрештою він сказав: “Так, але, врешті-решт, брате Боллінгброку, це лікоть. І ми можемо обговорювати і брати участь, але це лікоть, і він завжди буде ліктем. Я викладач анатомії. Ми не можемо говорити і ділитися…”. Але я поставив йому це запитання, — те, що сказав Нейт,— що існує баланс між навчанням істини і її застосуванням студентами. Я сказав: “Але хіба ваші студенти не вчаться краще, ворушачи своїм ліктем? Вони знають, як він працює? Чи вони знають всі його звʼязки?”

І я думаю, що іноді в релігійній освіті є способи, які допоможуть їм мати власний досвід з цим. Вони набагато краще памʼятатимуть, що таке лікоть, якщо вони вдаряться ним, пошкодять його або якщо зацікавиляться ним. Тож як вчителі, ми проголошуємо їм, що “шлюб між чоловіком і жінкою встановлено Богом і що сім’я є центральною частиною Творцевого плану для вічної долі Його дітей”. Але вони мають зʼясувати це для себе. Якщо ми просто навчаємо істини без роботи того ліктя, тоді вітер просто здує її з них.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! Дякую. Я сподіваюсь, що ви й далі будете думати над цим запитанням, бо іноді, коли я з учителями обговорюю, як важливо залучати студентів, вони вважають це обовʼязковим. Вони не хочуть читати лекції, бути лекторами, і розмова зразу переходить на методи, а не на запитання “Чому ми це робимо? Який звʼязок між цією формою залучення й особистим учнівством протягом усього життя?”

Я запрошую вас і далі думати про це, навіть зараз, коли ми будемо говорити про деякі навчальні підходи, які допомагають нашим студентам. Будь ласка, продовжуйте повертатися до цієї більш піднесеної мети — чому ми взагалі це робимо.

Тепер поговорімо про один зі способів заохочувати до старанного вивчення — просити студентів приходити підготовленими. І ми запитали вас. Просто зробімо це. Треба було підготуватися до сьогоднішньої сесії, виконавши таке: прочитати розділ “Заохочуйте до старанного вивчення” з посібника Навчати, як навчав Спаситель; прочитати мій січневий виступ “Є в них сила”; відвідати духовний вечір старійшини Крістофферсона і поміркувати над такими двома запитаннями: Яким чином Спаситель заохочував до старанного навчання тих, кого Він навчав? Як краще допомагати тим, кого я навчаю, брати на себе відповідальність за своє навчання?

Це були завдання для підготовки. Хто з вас прийшов сюди, виконавши принаймні два з цих завдань? Гаразд.

Як ми це робимо? Як ми запрошуємо студентів заздалегідь набувати навчального досвіду і бути до нього готовими? Які думки у вас виникають під час обговорення?

Брат Нейт Петерсон: Думаю, старійшино Гілберте, нам потрібно зробити крок назад. Це чудово — знаєте, як казав Джон, — чудово, якщо вони читають матеріали для мого уроку, і це чудово, — коли вони читають, а потім я ставлю їм хорошу оцінку. Але ще краще, якщо вони розвинуть звичку щоденного вивчення Писань.

Тож якщо подивитися ширше і сказати: “До чого я прошу їх підготуватися? Чому я прошу їх підготуватися?” Як навчав нас старійшина Мередіт — дивіться прямо вперед. Учнівство потребує дисципліни.

Тож насправді я прошу їх не просто читати, готуючись до мого уроку, щоб отримати хорошу оцінку, а прошу їх читати Писання, щоб вони могли чути голос Господа. Чути Духа. Чудово, якщо вони читатимуть матеріали протягом місяця чи семестру для мого уроку, але ще краще, якщо в них виробиться звичка — такий ланцюжок, розумієте, — намагатися читати потроху щодня, навіть якщо це для підготовки до мого заняття. Для мене це можливість запросити використати свободу вибору: “Так. Я хочу, щоб ви читали тут, але я хочу, щоб ви продовжували читали завжди, бо це слово Бога. Це принесе світло у ваше життя. І саме так ви відчуєте Духа — так ви почуєте слово Бога”, і це допоможе їм після мого уроку.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Брате Петерсоне, мені це подобається, бо ви поєднуєте підготовку з учнівством, що триває все життя. І це насправді допоможе нам на уроці у вівторок. Але ви кажете: “Я намагаюся сформувати у студентів звичку завжди приходити підготовленими упродовж їхнього життя”. І це одна з причин, чому ми запрошуємо готуватися заздалегідь перед початком навчання.

Брат Нейт Петерсон: Тому що це їм буде потрібно на Недільній школі. Їм це буде потрібно у кворумі старійшин і Товаристві допомоги. Ми не хочемо, щоб вони просто читали для уроків релігії. Ми хочемо, щоб вони готувалися до причасних зборів. Ми сподіваємося, що вони підуть підготовленими до храму. Це модель підготовки до учнівства упродовж усього життя.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! Інші думки?

Сестра Дженет Еріксон: Старійшино Гілберте, я міркувала — було дуже приємно послухати Нейта — я міркувала, як би мені хотілося, аби вони знали, що Ісус Христос прагне допомогти їм, що Він буквально стоїть біля дверей і стукає, та хоче бути частиною їхнього життя. І тому мені доводиться готувати їх, аби вони зрозуміли актуальність того, про що ми говоримо, — чому ця історія важлива для них, чому на їхні запитання справді є відповідь в істинах, які містяться тут, чому на найглибші прагнення їхніх сердець, силу змінюватися, зростати і бути зціленими, і все, чого вони бажають, насправді є відповіді прямо у цьому процесі.

Але для цього я сама маю у це вірити — як стосовно себе, так і стосовно них — а тоді допомагати їм зрозуміти, як це стосується їхнього життя: що Ісус Христос не просто хоче, щоб вони чогось навчилися. Його прагнення полягає в тому, щоб особисто наповнити їх істиною, надати їм підтримку, дарувати зцілення та силу через сьогоднішнє наше заняття в класі, через їхню підготовку до нього й через їхні подальші дії.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Слухаючи ваші слова, я думаю: “Добре, ми розглянемо це завдання з читання на уроці”. Будь ласка, прочитайте це до уроку. Ви пропонуєте те, про що я не думав, а саме: якщо я зможу спонукати їх подумати про його актуальність, то обговорення в класі стане більш ефективним. Це може навіть змінити запитання або читання, про яке я попросив їх подумати заздалегідь, бо хочу, щоб вони розуміли, чому наше обговорення буде таким важливим, коли ми збираємось у класі.

Джоне, можете щось додати?

Брат Джон Хілтон ІІІ: Я думаю, що це також означає для мене, як викладача, зміну мислення: у моїй ролі дуже важливо допомагати студентам у навчанні — оскільки більшість із нас викладає Писання, — тож найважливішою підготовкою буде читання Писань заздалегідь.

Кілька років тому президент Оукс сказав про найважливіше, що ми, вчителі студентів семінарії та інституту, можемо зробити, — познайомити студентів з Писаннями і результатами щоденного вивчення Писань.

І якщо таке мислення глибоко проникло у моє серце, то це не просто щось побічне, що я роблю. Це основна частина моєї роботи. Як я їм допоможу? І я додав би до сказаного вами обома: частково — це допомога студентам, щоб вони читали Писання до уроку. Є багато простих і корисних методів допомогти студентам дізнатися про різні підходи до вивчення Писань.

Іноді це просто допомогти їм зрозуміти. У минулому семестрі у мене була студентка, якій було важко зрозуміти прочитане. Я проводив заняття з вивчення Біблії, і ми говорили про те, що в Довіднику Церкви сказано, що іноді інші переклади Біблії можуть бути корисними під час самостійного вивчення. Ми зайшли на сайт, де є різні переклади Біблії. Вона повернулася через два тижні і сказала: “Брате Хілтоне, я знайшла переклад Біблії, написаний для розуміння на рівні шостого класу, і моє вивчення Біблії повністю змінилося. Тепер я її розумію”.

Тож нам слід у будь-який спосіб допомогти студентам мати більше користі від самостійного вивчення Писань, тоді вони захочуть їх вивчати. Якщо вони налагодять звʼязок з Ісусом Христом, то захочуть навчатися. Це не клітинка, в якій їм слід поставити позначку.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Знаєте, це прекрасно! Думаю, всі ви відчуваєте, що якщо студент прочитав щось до уроку, то завдяки цьому навчальний досвід у класі стає глибшим. Чи є це припущення правильним?

Брат Джон Хілтон ІІІ: Певно.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Але є щось, що мене турбує, — товариський договір зі студентами. Якщо ми просимо їх прийти підготовленими, то звичайно ж, вони мають отримати винагороду за цю підготовку. Але якщо на уроці цю підготовку не беруть до уваги чи не активують її, ми наче кажемо їм: “Насправді вам не треба готуватися, щоб прийти до мене на урок”. Тобто, “Знаю, це є у моїй навчальній програмі, але не має значення, підготувалися ви чи ні”.

І це може порушити звичку.

Ви сказали, що формуєте звичку щоденної підготовки. Але, Нейте, якщо вони не мають можливості активувати і використовувати свою підготовку, як це впливає на їхню мотивацію приходити на урок підготовленими?

Брат Нейт Петерсон: І я думаю, що все це пов’язано зі свободою вибору й учнівством — я запрошую їх. Знаєте, це пов’язано з іншим, що ми будемо обговорювати: як ставити їм запитання і надавати їм можливості.

Тож, якщо я прошу їх бути учнями Христа, — так само, як ми вчимося цього на місії й у Церкві, — то обов’язково має бути подальша підтримка. Отже, на уроках ми дізнаємося про їхні досягнення. Чи отримують вони можливість практикуватися у своєму учнівстві з однолітками?

Тож ось моє свідчення і моє переконання: чи дійсно я вірю, що їм потрібно читати Писання? І, як казав Джон, чому? Бо я вірю, що Бог може говорити зі мною. Я вірю, що коли я читаю Писання, мій розум відкривається для Духа. Що я дізнаюся більше, ніж про що написано на сторінці.

Отже, якщо я вірю в це, тоді мені потрібно допомогти їм дізнатися про це, а також робити те, що, як ви вірите, робить урок кращим. Бо якщо студенти читають Писання, практикуються у своєму учнівстві та дотримуватимуться своїх завітів, то на моєму уроці буде більше світла. Мій урок буде кращим, бо вони яскравіші, і мені потрібно дозволити їм практикуватися в учнівстві. Дайте їм сяяти у класі.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Отже, як це виглядає? Я маю на увазі, я знаю, що якщо вони прочитають, то дізнаються більше. Але як ви визнаєте і використовуєте цю підготовку на вашому уроці?

Дженет, ви ведете курс про вічну сімʼю. Отже, студент читає параграф з Проголошення, і їм щось потрібно було прочитати заздалегідь — можливо, виступ старійшини Крістофферсона на тему “Чому сім’я” — як ця підготовка буде використовуватися зараз на вашому уроці?

Сестра Дженет Еріксон: Одне з того, що ви, старійшино Гілберте, рекомендували минулого року, і це було дуже потужно — просити студентів вести записи на уроці. І я просила їх приходити з папером і олівцем у минулому семестрі, щоб дійсно ділитися своїми почуттями. І щоразу, коли їм потрібно було діяти, — чи то просто поміркувати і записати своє свідчення про якийсь досвід, — це дійсно були роздуми про вивчене, про отримане від Духа, коли вони, наприклад, читали виступ старійшини Крістофферсона. А потім, вони ділилися одне з одним, а це, як ви всі знаєте, найпрекрасніше, коли Дух Господа свідчить їм під час їхніх свідчень нам у класі про те, чого навчила їх ця істина. І тоді вони знали, бо відчули, — Він хоче просвітити моє життя і це відбувається ось так. І я відчувала це та свідчила про це тут, у класі.

Тож, то і є обмін думками в невеликих групах — навіть ті, хто не дуже любить ділитися, могли просто записати свої думки. Я отримую від них найпрекрасніші відповіді, коли вони відчувають, що Дух Господа навчає їх і дає саме ту відповідь, якої вони потребували, — і тоді вони можуть свідчити про це своїм однокласникам. Тож це справжнє учнівство. Його реально відчути на уроці завдяки підготовці, яку вони здійснили.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Добре, мені подобається сказане вами, але, чесно кажучи, я поділився з вами чужим досвідом. Я спостерігав, як наш декан УБЯ робить це на своїх заняттях, а ми разом викладали минулого року, і саме звідти я це й перейняв. Я ніколи не робив цього у своєму класі. Але це дуже ефективно, Скотте.

Кейлі, дозвольте запитати. Ці троє мають несправедливу перевагу.

Сестра Кейлі Меррілл: Так.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Вони ставлять оцінки на своїх уроках релігії. Ми не ставимо оцінки у класах семінарії. Як викликати у студентів семінарії внутрішнє бажання приходити підготовленими, що, я сподіваюся, буде корисно для наших студентів, яким ми даємо оцінки?

Але всі вони мають несправедливу перевагу над вами там, де у них є палиця. А в чому у вас полягає система нагороди за підготовку? Чи справді ви можете домогтися того, щоб студент семінарії прийшов рано-вранці, вже маючи чисельні плани щодо інших своїх справ, підготовленим до семінарії?

Сестра Кейлі Меррілл: Так, я думаю, нам слід багато чого змінити. Я думаю, що нам потрібно бути готовими щось змінити. Якщо ми збираємося виконати те, чого навчав нас старійшина Крістофферсон вчора ввечері, мають відбутися зміни в наших методах, в наших класах. І я думаю, що на першому місці — це те, про що ви згадали. На наших уроках має бути відведено певний і достатній час, коли студенти діляться тим, що вони підготували, і відіграють свою роль у навчальному процесі. І я думаю, його тривалість кожного дня має бути різною. І коли вони приходять на урок, має бути відчуття, що вони знають, що на них лежить відповідальність. І якщо вони прийшли непідготовленими, то відчувають прогалини у своєму досвіді.

І для цього є багато способів. Але, як сказав учора ввечері старійшина Крістофферсон, одна зміна, яку нам слід зробити, вимагатиме від добре підготовлених учителів залучати добре підготовлених студентів, і нам слід змінити спосіб нашої підготовки. Якщо ви готуєте свої уроки у день або навіть за день до їх проведення, у вас не буде достатньо часу, щоб допомогти підготуватися вашим студентам. Нам слід бути підготовленими заздалегідь, щоб за два-три уроки раніше, ми могли сказати нашим студентам, що чекає на нас і що їм потрібно зробити.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Мені подобається ця ідея: добре підготовлені вчителі працюють з добре підготовленими студентами. Зазначу, що коли старійшина Крістофферсон сказав про це, у кімнаті хтось захихотів. А чи реально це? Чи дійсно ми можемо очікувати цього від 16-річного студента семінарії?

Сестра Кейлі Меррілл: Я твердо вірю, що якщо ми триматимемо для цих студентів вищу планку, вони піднімуться до неї.

Я думаю про історію, яку ви розповіли про місіонерів у своєму виступі “Є в них сила”. Якщо ми не уявляємо, як наші студенти досягають вищої планки, вони не досягнуть її. І це те, про що просить нас Господь. Нам потрібно мати віру в Господа й наших студентів і довіру до Нього й до них. Якщо ми змінимо методи і будемо твердо й послідовно дотримуватися їх, то вони піднімуться до цього рівня, бо ми знаємо, що в житті їм доведеться піднятися. І тому нам потрібно показати їм, як це робити у класі.

І це буде непросто. На цьому шляху нас чекають певні невдачі. Але якщо ми будемо послідовними, то я вважаю, що це можливо.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Такі високі очікування дають підстави скептикам сказати, що вам це не вдасться, бо ви навіть не можете заохотити людей прийти на урок Джона. Вони кажуть: “Так, він покладе мені на голову якусь вовну. Я можу просто прийти на урок непідготовленим”.

Практично, як ми можемо це зробити? Що допоможе, навіть тим, у кого є можливість застосовувати важелі впливу. Які винагороди допомагали вам спонукати студентів до підготовки?

Брат Джон Хілтон III: Мені подобається те, що каже Кейлі, — це важко, бо це просто означає, що треба виділити час на уроці для цього. Тож якщо я використовую важіль впливу, то кажу перед уроком: “Я хочу, щоб кожен написав один абзац про те, що ви дізналися”. Це означає, що на уроці мені треба попросити трьох-чотирьох студентів поділитися тим, що вони дізналися. І тоді вони не залишаються пасивними. Мені потрібно гнучко вести урок, щоб саме він був основою. Я маю говорити менше і давати час студентам, щоб більше говорили вони.

Сестра Дженет Еріксон: Я чула, як одна чудова вчителька — Фейз Спенсер, яка викладає в Рузвельті, штат Юта, — вчора ввечері розповідала про переваги того, коли студенти кожного дня приходять на уроки семінарії, готовими допомагати. За її словами, вона це зрозуміла, коли знаючи за два дні наперед, чого буде навчати, запросила кількох студентів — вона хотіла поширити це запрошення на них всіх — підготуватися чи подумати про цю тему. Отже, вона звернулася до кількох з них і сказала: “Я знаю, що у вас були певні почуття або досвід з цього приводу. Чи не проти ви завтра прийти і розповісти про це?”

І вона просто сказала, що надзвичайним є те, що, коли вони свідчили, інші студенти також захотіли бути залученими до цього. Вони також захотіли це відчути. І тому наступного разу були й інші, хто побачив цю силу у своїх однокласниках і захотів також долучитися, і свідчити, ділитися власним досвідом, ділитися цим.

Мене надихає те, як чудово і творчо ці вчителі семінарії підходять до залучення 14-, 15-, 16-річних студентів до процесу навчання.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Мені подобається ця ідея, є деякі студенти, які соромляться, для яких важко брати участь. І навіть невелика підготовка — це не лише сигнал для решти класу: “Дивіться, хтось над цим думав”, — але вона також може залучити тих, хто раніше не знав або, можливо, не був готовий брати участь.

Дозвольте мені перейти до наступного запитання: брати участь, навчати того, що дізнаєтеся, взаємодіяти з іншими в класі. Як ви допомагаєте студентам навчатися у своїх однолітків у класі? Що ви робите?

Брат Джон Хілтон ІІІ: Що ви робите? Одне, що я вважаю дуже важливим, — це допомогти студентам зрозуміти, чому я прошу їх поділитися чимось.

Раніше ви згадували, що іноді ви, як вчитель, робите щось лише тому, що це від вас очікується. Наприклад: “Я не хочу бути лектором, тому всі розмовляють зі своїм напарником по 30 секунд”. Але якщо я чітко поясню студентам, що так само, як одкровення розподіляється між нами, так і особистий досвід розподіляється між нами. І тут може піднятися студентка з запитанням, над яким вона вже довго роздумує. Та в мене немає досвіду, щоб відповісти їй на нього, а у вас він є. Тому, якщо ви будете молитися і прийдете на урок не лише з думкою: “Що дасть мені брат Хілтон?”, а й з думкою: “Як я можу зробити свій внесок?”, то Дух може надихнути вас поділитися потрібним їй досвідом. І тоді студенти бачать причину, — що ми робимо це не просто тому, що так треба.

І навіть наприкінці уроку, бо я думаю, що ділитися думками можна не лише в класі, я можу сказати в кінці уроку: “Дивіться, тут 40 студентів і, скажімо, кожен з нас знає десять людей. Отже, разом ми знаємо 400 людей. І, ймовірно, є кілька з них, яким дійсно потрібно почути те, про що ми говорили сьогодні. Тож, йдучи з класу, чи будете ви молитися й думати, кому в колі ваших знайомих потрібно відчути те, що відчули сьогодні ви?” Отже, таке обговорення може відбуватися поза класною кімнатою.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Чудово! Інші думки?

Сестра Кейлі Меррілл: Я, готуючись і вивчаючи матеріал, знайшла звʼязок між цим — у посібнику Leading in the Savior’s Way (Керувати так, як навчав Спаситель), є розділ, присвячений свободі вибору. Спаситель поважає і шанує нашу свободу вибору. І там є рядок, який по-справжньому зачепив мене. Там сказано: “Крім того, чітко кажіть про очікування, належно навчайте, давайте достатньо часу і простору, щоб інші могли діяти самостійно”.

Думаю, ми можемо організувати наші уроки так, щоб студенти знали, що їм слід робити. Як ви сказали, вони знають, чому ми це робимо, а потім ми даємо їм час і простір, щоб вони могли висловити для себе те, про що думають, що відчувають, про що дізнаються.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Мені подобається ця ідея надання простору, а іноді саме таким чином ви структуруєте свій урок. Це також стосується часу одразу після запитання. І, знаєте, найпростіший спосіб відбити бажання брати участь в обговоренні в класі — це поставити запитання, не дати часу на відповідь на нього, а потім відповісти на нього самому.

В той момент кожен студент дізнається, що брат Гілберт врятує нас, і нам не треба нічого казати. Довга пауза, тиша в очікуванні — вони будуть, але лише один чи два рази, а потім хтось вам допоможе. Це дійсно важливо — студенти можуть це зробити.

Я памʼятаю, коли я був в УБЯ-Айдахо, ми впроваджували модель навчання УБЯ-Айдахо. Я служив у президентстві колу, і у нас була президентка Товариства допомоги колу, яка сказала: “Я збираюся проводити цей урок щотижня на конференціях приходу”. Думаю, що то було під час третьої години в той час. І я сказав: “О, цим студентам він сподобається”, — і я побачив, як одного разу вона навчала — вона просто хотіла прочитати лекцію на хвилин п’ятдесят п’ять для тих студентів УБЯ-Айдахо.

Далі було вражаюче: люди почали піднімати руки, навіть якщо не отримували відповіді на запитання, бо вони навчалися в УБЯ‑Айдахо, де їх знову і знову просили долучатися і брати участь на заняттях. Вони не могли там сидіти п’ятдесят п’ять хвилин і слухати цю лекцію.

Студенти тримали піднятими руки, але вона нікого не питала. Тож студенти почали піднімати руку, а потім просто починали говорити, а вона не розуміла: “Що відбувається з цими студентами в цьому університеті?” Зрештою я сказав: “Вони звикли, що їх залучають до навчання. Вам слід дозволити їм це робити, і ваш урок буде глибшим, але для цього вам доведеться скоротити частину свого матеріалу”. Тож ця модель надання студентам часу — і мені подобається ваші слова “створювати простір”, — дуже важлива.

Знаєте, дехто — а я знаю навіть дуже хороших, вдумливих, люблячих учителів — каже: “Люди, ви божевільні. Це ж просто ви просите нас запустити щось на зразок безконтрольного середовища”, розумієте? І це схоже на: “О, всі говорять. Знаєте, старійшина Гілберт знову пропонує обʼєднуватись у пари і ділитись вашими чудовими думками. І ми навіть не дізнаємося, чи хтось вчиться”.

Нейте, як ви можете переконатись — бо було б помилкою інтерпретувати мою історію, яку я розповів на початку про моє дослідження, — що мої досвід і знання не мали значення. Це заважало, бо я не дозволяв студентам навчатися. Але це має значення, щоб занурити нас глибше. Я мав би використати цю глибину, щоб зануритися глибше, ніж міг, якби просто сказав: “Всі обʼєднуються у пари, і це все, що ми збираємося зробити сьогодні”. Як переконатися, що урок, орієнтований на учасників, не є хаотичним і неструктурованим, а на ньому справді надається свобода для всіх?

Брат Нейт Петерсон: Я думаю, старійшино Гілберте, як ви зазначили, іноді ми кажемо, і ви це кажете: “Не читайте лекцій”. І тому іноді ми залітаємо в інший бік, знаєте, ми просто приносимо пакет з арахісом, кидаємо його на підлогу і даємо мавпам розгулятися. Ви знаєте, на що перетвориться клас.

Отже, він просто каже нам говорити. І це легко, щоб студенти говорили про те, що там у них на стрічці, що відбувається? Але я думаю, що це обговорення має сенс, якщо ми прагнемо учнівства. Знаєте, це — якорі. Ми прагнемо використовувати свободу вибору.

Потім, як сказала Кейлі, це моє планування і я планую, ставлячи мету. І щоб запозичити сказане вами, знаєте, я при плануванні уроку ставитиму мету і почну враховувати три нагальні запитання. Тому я не хочу, щоб вони просто говорили, не хочу, щоб вони просто говорили про Писання, не хочу, щоб вони просто говорили про істину. Потрібні план і мета.

І тому у статті “Зміцнення релігійної освіти” сказано, що ми хочемо, аби вони знали глибше і глибше відчували, діяли краще і були кращими. Тому, як сказала Кейлі, це потребуватиме планування з мого боку, і, можливо, у мене є три нагальні запитання, і ми не збираємося просто говорити про щось, що, як ви, Дженет, сказали, ось у чому проблема. Тому, можливо, мені потрібно буде представити це так: Чи справді ми піднімаємо питання у такому ключі, що це стає проблемою? Як сказав Президент Нельсон, ми всі помремо. Нас усіх будуть судити. Ми всі воскреснемо. Отже, я формулюю це, а потім ми переходимо до Писань. Ось такий процес. Тому я запитав: “Як ми збираємося вирішити цю проблему? О, ми всі помремо”. Ми звертаємося до Писань, щоб знайти відповіді. Ви знаєте, це частина процесу.

Це йде мені з голови, — я знаю і розумію це, — а тепер я щось відчуваю. А потім це має потрапити до їхніх рук, де ми починаємо практикуватися. Отже, ви знаєте, нагальні запитання: У чому наша проблема? Як нам це виправити? І що ви збираєтеся з цим робити? Тобто якщо я планую, як ви згадували — роблю чернетки запитань і продумую матеріал, — то, чи ми говоримо про лікті, чи про гру на піаніно, чи про баскетбол, учитель не просто каже: “Ну, пограйте на піаніно або подивіться, як я кидаю штрафні кидки”. Ми вважаємо, — так, УБЯ-Айдахо, — що нашою місією є виховувати і розвивати учнів Ісуса Христа. Це означає практику.

І тому в моєму класі це потрібно практикувати так, щоб коли настане час виступу, вони могли бути учнями поза класом.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Мені подобається те, що ви сказали — що шум, балаканина, розмови людей не прирівнюються до поглибленого вивчення.

І ви сказали ще щось. Запитання, які ми ставимо, є правильними запитаннями чи запитаннями, що поглиблюють навчання? Чи практикувалися ви заздалегідь, розглядаючи це запитання на два-три рівні глибше? Ви сказали про проблеми. Те, як ми будуємо структуру уроку навколо конкретної задачі. Я думаю, що це може поглибити її вивчення.

Інші думки щодо структурування та поглиблення навчання? Тож ми не лише маємо участь людей, але й маємо людей, які думають і виявляють свою свободу вибору та занурюються глибше.

Сестра Кейлі Меррілл: Дещо сказане мені було важко прийняти: що цей метод навчання більше неефективний. Нам доведеться дещо вирізати. Ми втратимо дорогоцінний час, як ми бачимо. Як ви сказали, іноді ми хочемо бути тими, хто говорить і використовує цей час, але нам доведеться пожертвувати цим заради чогось важливішого: досвіду глибокого навчання. Тому, можливо, це не більш результативно, але точно ефективніше. Думаю, якщо ми зможемо змінити це в нашому мозку, то нам буде легше робити зміни.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Тому я збираюсь зменшити кількість матеріалу, що розглядається у класі. Я збираюсь рухатися вглиб, і це може стати безладним, але я, вчитель, збираюся й далі поглиблювати навчання.

І я памʼятаю, як ми запроваджували онлайн-навчання в УБЯ-Айдахо. Це був не брат Болінгброк, і я не скажу, хто сказав це мені, але вони сказали: “Президенте Гілберте, чому б вам просто не записати мій виступ і мою лекцію, потім викласти це онлайн, а вони просто подивляться?” І я сказав: “Ми не збираємося цього робити”.

Це цікаво, якщо все, що ми робимо, — тільки самі говоримо, то можемо це просто записувати і дивитись. Ми могли б просто зробити те, що сказав мені цей професор, — записати мою лекцію, а потім їм навіть не потрібно приходити на урок, бо вони насправді нічого не роблять у класі, тільки слухають. І все це ми могли б вставити у матеріали для попереднього читання. Правильно? Є й інші способи, якими ви поглиблюєте навчання у ваших класах, і воно не стає лише балаканиною.

Сестра Дженет Еріксон: Старійшино Гілберте, мені сподобалось щойно сказане вами, і я згадала важливі для нас слова з Учення і Завітів: “Щоб… усі могли бути наставленими”. І це те навчання, коли всі в класі у певному сенсі стають учителями.

Думаю, Джоне, нам слід підходити до цього, вірячи, що, як пояснив старійшина Крістофферсон, є фундаментальні істини, яких ми намагаємось навчати на уроках щодня. Є істини, які я дуже хочу, щоб вони краще зрозуміли. Я також усвідомлюю, що Його натхнення поширюється серед них і що нам потрібно, аби ця істина напучувала разом з істиною, на якій я ґрунтую свій урок.

Тож повертаємося до запитань, які допомагають направляти їхню здатність отримувати одкровення стосовно тієї конкретної теми і ділитися ним з класом. Це вимагає дійсно вдумливої підготовки до запитань, які ставляться під час підготовки. І тоді, я думаю, вони відчують, що означає бути наставленими разом, — чого мені самій не вдалося б досягти. Я не змогла б сама навчити вас того, що вам потрібно знати про цю істину. Тому що істина поширюється тут через одкровення серед усіх нас навколо цієї могутньої ідеї.

Тож я закріплюю її в них, спираючись на те, як Дух навчає їх цього принципу.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Це прекрасно. Я прошу всіх вас і надалі роздумувати над цим запитанням і повертатися до нього — чи то на засіданнях відділу, чи під час внутрішніх нарад. Як ми можемо гарантувати, що навчання, зосереджене на студенті, справді стає глибоким навчанням? Як організувати навчальний процес у класі так, щоб учні брали активну участь, і водночас я міг спонукати їх до глибшого осмислення?

Ми тут почули кілька прикладів запитань і глибоких питань — завдань, які ставляться перед класом. Думаю, що притча — це прекрасний приклад цього, бо вам треба прийти і сказати: “А що вона насправді означає?” Але у нас не буде можливості зробити це тут тепер. Та я сподіваюсь, що ви всі це зробите. Тому що ми хочемо, аби ви поглиблювали навчання, дозволяючи студентам брати в ньому участь. Ми не хочемо, щоб це перетворювалося на щось поверхове чи обмежувалося поспішними відповідями.

Ми закликаємо вас шукати способи поглиблювати навчання в класі, виходячи за межі першої реакції студентів. Джоне, під час нашого попереднього обговорення ви назвали один із способів, про який казала сестра Меррілл: дайте їм простір. Надайте — створіть — простір для цього. І ви сказали, що один із способів створити цей простір — це дозволити їм ставити їхні запитання.

Чи можете ви розказати трохи більше?

Брат Джон Хілтон III: Я маю на увазі, ми говоримо про нашу підготовку запитань, що, на мою думку, чудово.

Особистий досвід: багато років тому я був молодим недосвідченим учителем і навчав про закон цнотливості. І я думав, що то був чудовий урок. Чому цей закон такий важливий? Як ми можемо жити за законом цнотливості? А під кінець, коли я дав час для запитань, одна студентка підняла руку і сказала: “Брате Хілтоне, а якщо людина порушила закон цнотливості? Чи для них ще є надія?” Мені так соромно казати, що я, недосвідчений учитель, не планував обговорювати це запитання, але безсумнівно, воно було одним з найважливіших, про які ми лише могли говорити того дня.

І тому, оскільки ми мали час для відповідей на її запитання, відбулося більш глибоке навчання. А тепер я, вже більш досвідчений учитель, можу це передбачити. Але навіть найдосвідченіший учитель не може передбачити кожний нюанс, кожний досвід, які студент приносить у клас. Тому нам доводиться іноді робити паузу і говорити:

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Де вони?

Брат Джон Хілтон ІІІ: “Зупинимось на мить. Які у вас є запитання?”

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Як це відбувається у вашому класі? Коли ви це робите? Чи це відбувається формально? Чи час від часу? Чи це повторюється?

Брат Джон Хілтон ІІІ: Думаю, є багато різних способів зробити це. Іноді, якщо я хочу їх трохи розважити, ми відкриваємо на екрані Google Doc і QR-код. Просто введіть своє запитання анонімно. А часто — це просто зробити паузу і дати студентам можливість записати їх.

Бо якщо я скажу: “Які у вас є запитання?” Пʼять секунд. Запитань немає. Гаразд, йдемо далі. А якщо я скажу: “Зупинімося на 30 секунд. Давайте поміркуємо. Про що ми говорили? Які запитання у вас є про те, що стосується Писань або вашого життя?” І тоді іноді замість того, щоб мені відповідати на запитання, я скажу: “Поставте запитання своєму сусідові, і нехай відповість він”.

Є так багато способів, які допоможуть нам навчати на глибшому рівні.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Це дуже потужно. Ми розглянемо останню тему, а потім я завершу її запрошеннями і розповім про подальші кроки.

Приходити підготовленими до навчання, мати шанс потім поділитися вивченим — це нагода взяти на себе відповідальність за навчання.

Третій спосіб у тому розділі, який ми попросили вас прочитати у посібнику Навчати, як навчав Спаситель, — дати студентам можливість застосувати вивчене, коли вони підуть з вашого класу. І як саме кожен з вас може це зробити? Чи наприкінці уроку ви сподіваєтеся, що знання, отримані на цьому уроці чи обговоренні залишаться з ними за межами класу?

Сестра Кейлі Меррілл: Чи можу я трохи змінити це? Я, міркувала, робила щось подібне, але з нетерпінням чекаю наступного року, щоб спробувати.

Ми говорили про підготовку, і багато з того, про що ми згадували, — це вивчення заздалегідь блоку уривків. Але якщо застосування зробити підготовкою? Наприклад, якщо ви знаєте, що через два тижні у вас буде урок про піст, ви, заздалегідь, за ці два тижні, виділяєте на уроці пʼять хвилин, аби обговорити те, що цих студентів глибоко турбує. І далі запитуєте їх: “Чи виділите ви наступного тижня день, щоб попоститися про це?”

А потім, коли вам буде потрібно навчати про піст, вони вже матимуть той досвід. І наскільки зростає ймовірність того, що вони захочуть поділитися ним у класі? І наскільки більша ймовірність, що вони повторять це вже після занять? Бо вони дізналися про це зі свого досвіду, а також мали можливість ділитися і свідчити.

І, як ви сказали, свідчення приходить тоді, коли ділишся ним. Думаю, що це збільшить вірогідність того, що вони застосовуватимуть це пізніше.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Я думав, що застосування справді може бути частиною підготовки.

Сестра Кейлі Меррілл: Так, так, це не працює ідеально для кожного принципу, але, я думаю, ви можете застосувати це багатьма способами.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Інші думки?

Брат Джон Хілтон ІІІ: Ще одна думка — я думаю, Нейте, ви вже згадували про це раніше, — відслідковування. Тобто, це означає виділяти на уроці трохи більше часу, щоб сказати: “На попередньому уроці ми говорили про це запрошення. Що ви зробили у відповідь на це запрошення?”

А якщо я завжди запрошую, але ніколи не відслідковую їх виконання, це схоже на те, що ви сказали. Якщо я поставлю запитання, а потім сам дам відповідь, студенти швидко усвідомлять: “Йому байдуже”. Але якщо на початку уроку я постійно відслідковую пройдене: “Ми говорили про піст” або “Ми говорили про цей принцип”, студенти почнуть розуміти: “О, це має значення. Це важливо”.

Брат Нейт Петерсон: Є дещо, з чим я все ще розбираюся. Можливо, це може бути запрошенням. Чи нам дозволено давати домашнє завдання?

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Будь ласка.

Брат Нейт Петерсон: Отже, ви сказали, що ми надамо кілька запрошень. Це відбулося вчора ввечері. Ми зі старійшиною Крістофферсоном чотири чи пʼять разів вжили фразу брати відповідальність. Ви, [старійшино Гілберте], вжили фразу брати відповідальність.

І тому я знову почав вивчати це словосполучення. У розділі “Заохочуйте до старанного вивчення” говориться про те, щоб брати відповідальність. Ось це я й намагався зʼясувати. Отже, постає завдання: який зв’язок між учнівством і взяттям відповідальності й чому?

І, можливо, старійшино Гілберте, наприкінці, ви могли б поговорити про таке: чому тут згадується це словосполучення? Якщо я хочу, щоб вони були учнями Христа — можливо, мали управительство, — це наша свобода вибору. Бог дав нам цей дар. Учнівство — це те, що я роблю з цим даром. Але нам подобається мати відповідальність за щось. Ми хочемо мати відповідальність за свій автомобіль. Ми хочемо мати відповідальність за свій будинок. І відповідальність, чомусь, постійно поєднується з учнівством.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: І це взято саме з тієї цитати пророка або цитати, яку старійшина Крістофферсон взяв з виступу “Рішення для вічності”. Президент Нельсон каже: “Я благаю вас взяти на себе відповідальність за своє свідчення, працювати над ним, володіти ним, живити його так, щоб воно зростало”. І це правильно — він благає нас і всю нашу дорослу молодь взяти відповідальність за їхнє власне свідчення.

Брат Нейт Петерсон: І я думаю — чи можу я щось додати до цього?

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Будь ласка.

Брат Нейт Петерсон: Я думаю про те, що ми хочемо, щоб вони робили після нашого навчання? Вони приходять на урок і практикуються бути учнями Христа, але я хочу, щоб потім вони брали відповідальність за це, бо я не буду з ними на співбесіді для отримання храмової рекомендації. Я не буду поруч, коли перед ними виникатиме спокуса. Я не буду поруч, коли в них будуть випробування.

Але якщо вони беруть відповідальність за істину, учнівство і свободу вибору, то, на мою думку, є щось — і я не знаю, що це, але це те, що я хочу вивчати — якщо вони можуть брати відповідальність за істину, коли виходять з мого класу, то і мені, я думаю, потрібно брати відповідальність за неї, як ви просите нас про це. Мені потрібно робити це.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Я усміхаюся, бо чую, як він каже: “Ми не будемо з ними, коли вони прийматимуть всі ті рішення у житті”. Я пам’ятаю, як мої друзі з центру Бостона одного вечора жартували: “Так, щоразу, коли я хочу зробити щось погане, я просто згадую Кларка, який ніби сидить у мене на плечі і каже: “Ти не повинен цього робити”. І йому потрібно робити це, бо він хоче цього, а не тому, що уявляє собі свого професора чи провідника Товариства молодих чоловіків, який каже йому не робити цього.

Ми збираємося зробити те, що не запланували, але Джон запропонував дати можливість поставити запитання. Я впевнений, що дехто з вас каже: “Ого, я маю перед кожним уроком придумувати завдання для підготовки? А потім мені потрібно буде залучати людей? Треба підготувати усі ці запитання, і тепер ми маємо поглибити навчання у класі. А потім я маю подбати про застосування?” Я впевнений, що дехто з вас скаже: “Старійшино Гілберте, я навчаю у середу знову, і наступного й наступного тижня. Як же нам це робити?” Я впевнений, що у багатьох з вас є запитання для цього обговорення.

Я хочу дати кілька хвилин, щоб ви поставили кілька запитань, які ми не могли розглянути під час обговорення. Тому, якщо у вас є запитання, яке нам слід було б розглянути, будь ласка, встаньте і поставте його нашій групі.

Так, і я не зовсім там бачу. Просто назвіть своє ім’я.

Сестра 12 (Фейз Спенсер): Привіт! Мене звати Фейз Спенсер. Мені цікаво, як відрізнялася ваша підготовка до цього групового обговорення, оскільки ви знали, що вам доведеться ділитися власним досвідом.

Сестра Кейлі Меррілл: Зайняло багато часу.

Думаю, старійшина Гілберт згадував це у виступі “Є в них сила”. Якщо студенти знають, що від них очікують поділитися досвідом, то вони візьмуть на себе цю відповідальність. Вони візьмуть на себе цю відповідальність і виконають свою роботу. І це те, що я відчувала, бо знала, що від мене очікують, що я буду ділитися своїм досвідом.

Я смиренно сприйняла, що мені потрібно знати те, чим би я могла поділитися. І я зрозуміла, що хочу, аби мої студенти відчули саме це. Я хочу, щоб вони відчували: “Коли я йду сьогодні на урок, я не можу просто так сидіти. Прийде мить, коли мені запропонують поділитися своєю думкою, і я хочу мати, чим поділитися”.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Дякую. Є інші запитання?

Сестра Дженет Еріксон: Одна думка з’явилася у мене, коли обмірковувала ваше запитання. Я подумала, як я можу відчути, що Господь хоче, аби я була ефективнішою вчителькою і більш здатною надихати й активувати їхню свободу вибору.

І тому я щойно згадала колегу, який просив студентів перед початком заняття, на початку семестру просто приділити тридцять хвилин і послухати, як Дух скеровує їх у тому, що їм потрібно. А потім поставити цілі, над якими вони зможуть працювати під час того курсу та отримати розуміння.

Тож думаючи про це обговорення, я думаю: “Господь любить мене. Він хоче допомогти мені бути більш ефективною вчителькою. Він хоче благословити тих студентів. І який це привілей, що Він дає мені можливість подумати над цим і розібратися в цьому”. Так що врешті-решт я можу діяти інакше. І я хочу, щоб мої студенти отримали такий же цінний досвід. Увесь цей курс спрямований на те, щоб Господь благословив вас і дав більше можливостей стати тими, ким ви створені бути. Саме тому Він дарує вам цей привілей навчатися від Нього тут.

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Дякую. Ще запитання.

Сестра 13: Чи він увімкнений? Ой, вибачте. Я маю благословення навчати в семінарії за програмою, адаптованою для дітей з особливими потребами. І скажу, що більшість, якщо не всі мої студенти, не розмовляють. То як мені застосувати це до них?

Старійшина Кларк Г. Гілберт: Що ви вже робите?

Сестра 13: Ми багато чого робимо: роздруковуємо картинки, ламінуємо їх і дозволяємо їм вибирати різне з того, що стосується уроку. Ми допомагаємо їм опановувати уривки з Писань завдяки заламінованим папірцям. І ми говоримо про вірші для опанування. Ми багато розмовляємо жестовою мовою — це типова ситуація в нашому класі. Це просто дуже цікавий досвід.

Брат Джон Хілтон III: Я хочу дещо сказати, хоча не маю жодного досвіду адаптованого навчання. Мій досвід полягає в тому, що я готуюся до уроків цієї осені, і до того, як мене запросили до участі в цьому обговоренні; приблизно 99% підготовки до цих уроків — це роздуми: “Чого я буду навчати?” Все це було зосереджено на вмісті. І я, учасник цього обговорення, почав змінювати запитання, які ставлю, витрачати більше часу на підготовку і думати: “Як мені допомогти студентам підготуватися до уроку? Як я можу допомогти студентам діяти?” І коли я звертався з тими запитаннями до Небесного Батька, я отримував відповіді.

І хоча я не знаю конкретної відповіді на це запитання про адаптоване навчання, я знаю, що її знає Небесний Батько. І я свідчу, що коли ми будемо звертатися до небес зі складними запитаннями, подібними до цих, то будемо отримувати персоналізовані відповіді, потрібні нашим студентам.

Сестра Дженет Еріксон: Це такий чудовий перехід: від учителя, якого ми любимо, який навчає і думає: “Як нам бути ефективними?”, до — “Що відчуває студент?” Як музика може принести їм Духа? Яким чином взаємодія з іншими може принести їм Духа?

Саме цю зосередженість на тому, що вони переживають, я також відчувала, Джоне, це бажання зміни. Що вони відчувають у класі?

Старійшина Кларк Г. Гілберт: У вас щось було? О. О, ще одне. О, вони кажуть мені, що збираються вимкнути мій мікрофон, якщо не закінчимо обговорення. Дозвольте мені просто завершити. Наш час добігає кінця. Ми прийшли на ці збори, попросивши вас прийти підготовленими, обдумавши таке запитання: “Як краще допомагати тим, кого я навчаю, брати на себе відповідальність за своє навчання?”

Я б повторив це запрошення, яке дав раніше. Вийшовши звідси, знайдіть хвилинку, щоб записати думки, які з’явилися особисто у вас сьогодні. Або я просто зроблю паузу. Думаю, у нас є кілька хвилин, тому я зроблю паузу на одну хвилину. І я хочу, щоб ви записали щось одне, про що ви сьогодні дізналися. І, можливо, це було зовсім не те, про що ми говорили. Що з того, про що ви дізналися сьогодні, допоможе вам бути кращим учителем?

Просто за хвилину зафіксуйте це, перш ніж ми завершимо.

Якщо ви ще не закінчили, продовжуйте розмірковувати над цим. І, будь ласка, протягом наступних тижнів я попрошу вас виконати два завдання на основі записаного: поділитися цим з кимось і поставити ціль покращити ваше власне викладання, виходячи з вражень, які ви отримали.

Дозвольте мені завершити такою думкою: по-перше, я хотів би подякувати моїм учасникам обговорення. Вони чудові вчителі, і я багато чого навчився із сьогоднішнього дня і нашої підготовки до сьогоднішнього дня. Я також хотів би подякувати всім вам. Я знаю, ви віддаєте так багато для виконання своїх обовʼязків. Мені подобаються слова, сказані старійшиною Крістофферсоном вчора ввечері: ви буквально на передовій майбутнього цієї Церкви.

На завершення я лише додам своє свідчення про те, що в Церковній системі освіти ми допомагаємо молодим людям по всій Церкві зростати і ставати учнями Христа упродовж життя. І ніде це не відбувається більш змістовно в релігійній освіті, ніж у всій Церковній системі освіти, на заняттях семінарії, в одному з наших кампусів, на заняттях інституту. І ви допомагаєте їм взяти на себе відповідальність, щоб вони могли стати учнями Ісуса Христа на все життя. Я знаю, що одна з головних причин, чому Церква так багато вкладає в те, що ми робимо, і в кожного, хто залучений до цієї роботи, полягає в тому, що ми віримо, що це важливо. І коли Президент Нельсон каже: “Чи бачите ви, що відбувається прямо перед нашими очима?” Я сподіваюся, що ви відчуваєте, що кількість студентів у семінарії є рекордною по всій Церкві, як за загальною кількістю студентів, так і за відсотком тих, хто бере участь.

Кількість зареєстрованих студентів у наших університетах продовжує бути рекордною, хоч багато людей не навчаються в коледжах, а інститут знаходиться на найвищому рівні за всю історію Церкви.

Ми маємо обов’язок допомогти всім тим, хто приходить в наші класи, взяти на себе відповідальність за своє навчання. І, як сказав Президент Нельсон: “Ми готуємо людей, які підготують світ до повернення Спасителя”.

Ставмося ж до цього управительства розсудливо, зі смиренням і впевненістю, бо Господь допомагає нам робити це з переконаністю і силою у наших призначеннях. Я свідчу вам в ім’я Ісуса Христа, амінь.