Голоси Відновлення

Дорогий чоловіче!

Я намагаюся писати тобі, бо у мене є можливість передати тобі цього листа через друга, але я не буду намагатися описати усі свої почуття через ситуацію, яка склалася і в який ти опинився. Всі ці стіни, ґрати, замки, стрімкі ріки, високі пагорби, глибокі долини і безмежні прерії, які розділяють нас, і та жорстока несправедливість, через яку тебе було кинуто до в’язниці і в якій ти й досі перебуваєш, а також багато інших обставин роблять мої почуття такими, що їх неможливо описати.

Якби я не була впевнена у нашій невинності і якби не втрутилося божественна милість, я переконана, що я б ніколи не змогла перенести пережите мною страждання… Але я досі живу і готова ще страждати заради тебе, якщо на те буде воля милосердних Небес.

З усіма нами зараз все добре, окрім Фредеріка, який досить сильно захворів.

Маленький Олександр, якого я зараз тримаю на руках, — найчудовіше немовля, яке ти будь-коли бачив у своєму житті. Він такий сильний, що тримаючись за стільця, може бігати по всій кімнаті…

Ніхто, крім Бога, не знає, що я думала і що відчувала, коли полишала наш будинок і домівку, і майже все, що ми мали, окрім наших маленьких дітей, і долала шлях зі штату Міссурі, залишивши тебе замкненим у тій відлюдній в’язниці. Але ті спогади важчі за те, що може витримати людина…

Я сподіваюся, що попереду на нас чекають кращі дні… Навіки твоя, з любов’ю,

Емма Сміт

Дорога й кохана дружино!

У четвер увечері я сів, коли заходило сонце, і ми бачили його промені крізь ґрати цієї відлюдної в’язниці, аби написати тобі і повідомити про мою ситуацію. Я гадаю, що минуло вже п’ять місяців і шість днів, як я перебуваю під цілодобовим наглядом охорони і за цими стінами, ґратами і скрипучими залізними дверима у відлюдній, темній, брудній в’язниці. Я пишу цього листа з почуттями, відомими лише Богу. Мої роздуми у цих обставинах не піддаються перу, словам чи ангелам, щоб їх описати або зобразити людській істоті, яка ніколи не переживала того, що переживаємо ми… Ми покладаємося на руку Єгови і не на жодну іншу особу для нашого звільнення, і якщо Він цього не зробить, ніхто цього не зробить, ти можеш бути певна, бо є багато людей у цьому штаті, які жадають пролити нашу кров і не через те, що ми у чомусь винні… Моя дорога Eммо, я постійно думаю про тебе і про наших дітей… Я хочу побачити маленького Фредеріка, Джозефа, Джулію, Олександра, Джоану і старого Мейджора [собаку сім’ї]… Я б із задоволенням прийшов до вас звідси пішки босий і без капелюха, і без верхнього одягу, аби побачити вас, і вважав би це великим привілеєм, а не якоюсь важкою справою… Я стійко зношу всі утиски, так само і ті, хто тут зі мною, жоден з нас ще не відступився. Я хочу, щоб ти не допустила того, аби [наші діти] забули мене. Скажи їм, що їхній батько любить їх досконалою любов’ю і що він робить усе можливе, аби втекти від злочестивих людей і повернутися до них… Скажи їм, що батько каже їм, що їм треба бути хорошими дітьми і слухатися свою маму…

Твій,

Джозеф Сміт молодший