Голоси Відновлення

Серед багатьох святих, які зібралися в Огайо у 1830 році, була й Фібі Картер. Вона приєдналася до Церкви у північно-східній частині Сполучених Штатів, коли їй було за двадцять, хоч її батьки і не приєдналися. Пізніше вона так написала про своє рішення переїхати до штату Огайо, щоб приєднатися до святих:

“Моїх друзів здивувало прийняте мною рішення, однак щось всередині спонукало мене триматися його. Моя матінка так сумувала через те, що я залишаю домівку, що це було майже нестерпним; і якби не дух, який я відчувала всередині, то зрештою я б завагалася. Моя мати сказала, що їй було б легше побачити, як мене хоронять, ніж бачити, як я сама вирушаю у цей безсердечний світ.

“[Фібі], — сказала вона з глибоким занепокоєнням, — ти повернешся до мене, якщо дізнаєшся, що мормонізм неістинний?”

Я відповіла: “Так, мамо, я повернуся”… Моя відповідь зменшила її тривогу, але нам було дуже сумно розлучатися. Коли настав час від’їзду, я не була впевнена, що зможу попрощатися особисто. Тому я написала прощальні листи кожному члену сім’ї, залишила їх на столі, побігла сходами вниз і заскочила у візок. Так я залишила улюблену домівку мого дитинства, щоб поєднати моє життя зі святими Бога”.

В одному з тих прощальних листів Фібі написала:

“Улюблені батьки, я вже майже готова полишити на певний час мою батьківську домівку… не знаю чи надовго, але я вдячна за вашу доброту, яку я відчувала з мого раннього дитинства і до цього часу. Але Бог, здається, велить, щоб зараз усе змінилося. Віддаймо все це в руки Бога і будьмо вдячні за те, що нам дозволили жити разом так довго в таких сприятливих обставинах, які у нас були, і будемо вірити, що все спрацює нам на благо, якщо ми любимо Бога понад усе. Усвідоммо, що ми можемо молитися єдиному Богу, Який почує щирі молитви всіх Його творінь і дасть нам те, що для нас найкраще…

Мамо, я вірю, що це воля Бога, щоб я поїхала на захід, і я була переконана, що це була Його воля вже довгий час. А тепер зʼявилася можливість…; я вважаю, що це Дух Господа, Який дав цю можливість, і цього достатньо для всього. Не тривожтеся про свою дитину, Господь мене утішить. Я вірю, що Господь попіклується про мене і дасть мені те, що буде для мене найкраще… Я їду, оскільки мене покликав мій Учитель — Він зробив мій обов’язок зрозумілим”.