Президент Джеффрі Р. Холланд: учитель, учень, свідок

Слухняний хлопець

Джеффрі Рой Холланд народився 3 грудня 1940 року в Сент- Джорджі, шт. Юта, США, — тоді ще маловідомому містечку в сільській місцевості у південно-західній частині штату.

“У мене було ідилічне дитинство, — сказав він. — Я зростав у більшій безпеці й безмежній любові, ніж я можу уявити, щоб були у дитини”.

Його мати, Еліс, походила з родини відважних піонерів, які поселилися у місцевості Сент- Джордж. Його батько, Френк, був тим піонером, якого назвали б людиною, яка досягла всього сама. Він став активним і впливовим у веденні справ міста.

“Від свого батька, — сказала Дебора Холланд Міллет, — мої двоє братів, Джефф і Денніс, успадкували ірландську привабливість і дотепність. Від своєї матері, — додала вона, — Джефф навчився завжди давати безкорисливо, не думаючи або не сподіваючись щось отримати за це”.

Мати Джеффа згадувала, що він був слухняною дитиною. “Він завжди був у церкві, і він завжди ретельно виконував свої обовʼязки у священстві”, — розповідала вона.

Коли він був юнаком, вона одного разу дозволила йому піти на вечірку з умовою, що він повернеться додому о 22:00. Того вечора на вечірці він глянув на годинник, щоб дізнатися час. Усвідомивши, що в нього залишилося лише 15 хвилин на те, щоб повернутися додому, він біг всю дорогу, аби бути вдома вчасно. Ця вірність у дотриманні слова стала невідʼємною рисою його характеру.

У юному віці “основною радістю в житті” Джефа став спорт. Він був членом команд з американського футболу та баскетболу середньої школи Діксі, які брали участь у чемпіонатах штату в 1958 році. Він також грав у бейсбол і займався бігом. Пізніше він став співкапітаном баскетбольної команди коледжу Діксі (тепер Технічний університет Юти), яка виграла у чемпіонаті асоціації університетів.

Після закінчення середньої школи він був покликаний служити у Британській місії. Він згадує те служіння як “дуже важливий духовний поворотний момент у житті — початок початків” дорослішання у євангелії. Його другий президент місії, старійшина Меріон Д. Хенкс, сімдесятник, “навчав мене любити Писання, особливо Книгу Мормона, — згадував президент Холланд. — Він дуже вплинув на моє життя”.

До своєї місії президент Холланд мав намір стати лікарем. Але він казав: “Я повернувся додому після місії, вірячи, що Бог призначив мені бути вчителем”.

Через багато років після того, як його було покликано у Кворум дванадцятьох, його брат, Денніс, сказав, що те покликання не стало несподіваним. “Більш за все Джеффу хотілося навчати студентів євангелії у класній кімнаті, — сказав він. — Я завжди був упевнений в тому, що Господь, думаючи про нього, мав на увазі ту саму мету, але розмір тієї класної кімнати і кількість студентів були набагато грандіознішими, ніж він це собі уявляв”.

“Досконала супутниця”

Під час занять спортом Джефф познайомився з Патрицією Террі, чірлідеркою з їхньої середньої школи. Вони зустрічалися упродовж останніх двох років навчання у середній школі, а після його місії відновили свою дружбу.

Джеффрі і Патриція Холланд одружилися у храмі в Сент- Джорджі 7 червня 1963 р. Він завжди вважав, що, серед факторів, які зміцнювали його в житті, були її віра, духовність і велике милосердя. “Її віра завжди була такою чистою, такою могутньою і такою сильною, як ні в кого, кого я коли-небудь знав”, — сказав він.

Інші люди помічали, що вони як подружня пара синергійно зміцнюють одне одного духовно.

Президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), другий радник у Першому Президентстві, був їхнім близьким другом. Одного разу він зауважив, що президент Холланд мав “глибоку духовність у поєднанні з винятковою чутливістю”, що дозволяло йому бачити або відчувати те, що інші не могли сприйняти. Президент Холланд “завжди зміцнював людей, і надихав людей, і приваблював людей до себе. У нього була дивовижна здатність викликати у людей відчуття, що вони — його найкращі друзі”.

Президент Фауст додав: “Старійшину Холланда не можна уявити без його дружини. Сестра Холланд — досконала супутниця для нього. Вони — взірцева пара”.

Незадовго до закінчення Університету Бригама Янга в 1965 році у нього зʼявилася можливість викладати в університеті неповний робочий день упродовж наступного року, коли він працював над здобуттям магістерського ступеня. Після того року викладання він отримав посаду в Церковній системі освіти і навчав в інститутах релігії у місті Гейвард, шт. Каліфорнія, США. Наступного року він був призначений директором інституту релігії в Сіетлі, шт. Вашингтон, США, де успішно залучав молодь до навчання.

Займаючись викладанням, він швидко усвідомив, що подальша карʼєра в галузі освіти вимагатиме докторського ступеня. Через це його сімʼя переїхала у Нью-Гейвен, штат Коннектикут, щоб він міг навчатися в Єльському університеті. У пізніші роки він часто розповідав про уроки, засвоєні ним у часи перебування в Єлі, — і більшість з тих уроків не були академічними. Як талановитий освітянин і натхненний учитель, він використовував ті життєві уроки, щоб навчати євангельських принципів.

У своєму виступі на генеральній конференції в жовтні 1999 року президент Холланд згадував про болісний початок тієї подорожі до Коннектикуту, яка відбулася 30 років тому. Холланди вирушили із Сент- Джорджа старою машиною, майже без грошей, з двома маленькими дітьми (одній дитині було лише три місяці), а все їхнє майно вмістилося у невеличкий трейлер. Двічі машина виходила з ладу на тому ж самому місці, усього за 34 милі від Сент- Джорджа. Двічі йому довелося йти по допомогу у містечко неподалік, перш ніж йому стало ясно, що на цій машині далеко не поїдеш.

Згадуючи це, президент Холланд уявляв, що б він міг сказати тоді собі, молодшому, — дуже засмученому, пригніченому, який знесилено плівся по шосе: “Не опускай руки… Продовжуй докладати зусиль. Допомога і щастя чекають на тебе… Зрештою, усе буде добре. Довіряй Богові і вір, що хороше настане”.

Потім він запевнив тих, хто бореться з труднощами, прагнучи Господньої допомоги чи благословень і роздумуючи, коли ж вони зможуть отримати їх: “Деякі благословення приходять раніше, деякі — пізніше, а деякі не настають, аж поки ми не опинимося на небесах; але до тих, хто приймає євангелію Ісуса Христа, вони приходять. Про це я особисто свідчу”.

Президент Холланд дивився на час, який вони із сестрою Холланд провели в Єлі, як на період інтенсивного навчання — і академічного, і церковного. Невдовзі після їхнього приїзду в Нову Англію він був покликаний служити у президентстві колу. Пат, яка служила президенткою Товариства допомоги в їхньому студентському приході, була покликана служити президенткою Товариства допомоги і в їхньому новому приході. Те, чого Джеффрі навчився протягом цього періоду, пізніше стане для нього дуже корисним, коли він буде служити в президентствах двох інших колів, а потім регіональним представником.

“Чого я справді навчився, так це урядування в Церкві”, — сказав він.

Після того як Холланди повернулися в Юту в 1972 році, він був покликаний служити головою нової Асоціації спільного удосконалення Мелхиседекового священства, де він тісно співпрацював зі старійшиною Джеймсом Е. Фаустом і старійшиною Л. Томом Перрі, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, а також зі старійшиною Хенксом. У 1974 році брата Холланда було призначено деканом факультету релігійної освіти Університету Бригама Янга. Через два роки його призначили бути відповідальним за освіту в Церкві. У цій ролі його попросили в 1980 році очолити пошуковий комітет, завданням якого було знайти наступника для Далліна Х. Оукса, тодішнього президента УБЯ.

Коли через кілька днів по тому брата Холланда запросили на зустріч з Першим Президентством, він припускав, що на цій зустрічі мова йтиме про його завдання в цьому пошуковому комітеті. Він був приголомшений, коли його попросили стати наступником президента Оукса у якості президента УБЯ.

Цей університет був “дорогим для мого серця місцем”, — сказав пізніше президент Холланд, завдяки духу, який він завжди відчував там, і завдяки тому, як УБЯ вплинув на його життя.

Викладачі, співробітники і студенти швидко й з радістю прийняли Холландів. Досвід сестри Холланд в євангелії разом з її милосердним духом були чудовою допомогою упродовж тих років, коли Холланди працювали разом як одна команда в УБЯ. Під час того, що у студентському містечку з любовʼю називали “Джефф і Пат шоу”, вони на початку кожного навчального року давали теплу й змістовну духовну пораду, яка впливала на життя багатьох. Деякі з тих виступів в УБЯ стали своєрідними віхами в географії його навчання євангелії.

Даючи інтервʼю після першого року свого президентства в УБЯ, він сказав, що виявив багато чудових граней цього навчального закладу, які можна ще шліфувати, як грані на коштовному камені. Але він зазначив, що під час шліфування не слід втрачати бачення вдосконалення у ширшій перспективі. Моральна досконалість, за його словами, повинна бути невідʼємною складовою освіти. Мабуть, жодний інший президент університету не міг сказати, що частиною його місії в навчальному закладі було сприяти “піднесенню й вічному життю чоловіків та жінок, які приходять сюди”. Через багато років він скаже, що велич УБЯ не в його чудових приміщеннях та інфраструктурі, не у прекрасній репутації його академічних чи спортивних досягнень, а в його людях.

Керуючи УБЯ, президент Холланд стикався з випробуваннями й труднощами. Він був покликаний очолити кампанію зі збору 100 мільйонів доларів для університету і часто ставав мішенню для обмов та критики з боку противників будівництва Єрусалимського центру УБЯ, коли розпочалося його зведення у другій половині 1980-х років. Але завдяки цьому проекту в нього була можливість “чудово співпрацювати” з президентом Говардом В. Хантером (1907–1995), який тоді був президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, і знову зі старійшиною Фаустом. Отримане ним духовне навчання було безцінним.

Покликання до Дванадцятьох

Коли для Джеффрі Холланда настала черга бути звільненим з посади президента УБЯ, він був покликаний 1 квітня 1989 р. у Перший кворум сімдесятників. Через пʼять років, 23 червня 1994 р., він був покликаний до Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Те покликання викликало в нього глибоке почуття благоговійного трепету і вдячності.

“Очевидно, з усього, що я усвідомлюю, у мене викликає найбільший трепет і надзвичайну радість те, що я маю можливість, як про це сказав Нефій, “говорити про Христа… втішатися у Христі… проповідувати Христа, і пророкувати про Христа” (2 Нефій 25:26), де б я не був і з ким би не спілкувався, аж до свого останнього подиху”, — сказав він на генеральній конференції Церкви у жовтні 1994 р. — Безсумнівно, не може бути вищої мети або більшого привілею, ніж бути “особливим[] свідк[ом] імені Христа в усьому світі” (УЗ 107:23).”

Повчальним досвідом, який отримав президент Холланд у своєму покликанні, було унікальне завдання, яке він виконував з Президентом Далліном Х. Оуксом.

У серпні 2002 р., маючи особливе завдання від Першого Президентства, тоді ще старійшина Холланд вирушив зі своїм апостольським свідченням до Чилі, де протягом двох років здійснював провідництво і проводив навчання. Тоді ще старійшина Оукс був одночасно з ним призначений служити на Філіппінах.

“Головну увагу старійшина Холланд приділяв тому, щоб показувати приклад керівництва за Господнім зразком, — зазначено в одному історичному записі. — Він допомагав навчати нових провідників і наглядав за реорганізацією, припиненням існування і об’єднанням сотень приходів та десятків колів. Ця реорганізація і навчання були необхідні, оскільки в цій країні відбувалося швидке зростання Церкви. Його скерування допомагало зміцнювати підрозділи і підготувати Церкву в Чилі до майбутнього”.

Він також встановив кілька важливих для Церкви звʼязків, потоваришувавши з керівниками чилійського уряду, зокрема з президентом країни та його дружиною, за сприяння яких Церква здійснювала гуманітарні проєкти. Коли його завдання в Чилі було виконано, йому важко було прощатися.

“Ця мить — на цій конференції — є для мене дуже важкою”, — почав він своє прощальне звернення на регіональній конференції 11 липня 2004 р. Говорячи іспанською, яку він старався вивчати протягом більш як двох років, він сказав чилійським святим: “Я й не знав, що так сильно полюблю вас… Ви завжди будете у моєму серці”.

Потім англійською через перекладача він розповів про своє бачення майбутнього Церкви в їхній країні і зробив це не “як гість”, бо, як сказав він, “я — чилієць”. Він розповів про “чудо”, яке відбуватиметься “в домах” у майбутньому Чилі — у майбутньому, сповненому духовної сили, коли праведні чилійські носії священства, сестри і молодь вплетуть послух євангельським принципам у полотно свого життя.

“Ми в Церкві — не самі для себе, — додав він. — Ми в ній для тих, хто прийде після нас”.

Сімейне життя

Життєрадісність, позитивність, відкритість президента Холланда виявлявся в усьому, що він робив, однак своє сімейне життя йому вдавалося зберігати переважно приватним. Але розповіді й коментарі його дітей показують, що в сімейній обстановці він також був довершеним учителем.

У Холландів троє дітей: Метью, Мері Еліс (Мак-Кенн) і Девід. Усі вони були вже дорослими у той час, коли їхній батько був покликаний апостолом. І Мері Еліс, і Девід згадують, з якою готовністю їхній батько, коли вони підростали, жертвував чимось заради того, щоб приділити час своїм дітям. Мері Еліс сказала, що він завжди ретельно планував побачення тата з донькою, які, як він знав, принесуть їй задоволення, навіть якщо вибрані нею заходи не були його улюбленими. Девід згадував про випадок, коли його батько викроїв кілька вихідних днів зі свого напруженого графіка для подорожі сам-на-сам зі своїм молодшим сином.

Його знання й свідчення про Небесного Батька та Його план завжди були частиною навчання в сімʼї.

Метью розповів про один випадок, що стався, коли він був зі своїм батьком, і те, як це навчило його про одкровення. Повертаючись додому із заміської прогулянки, вони збилися з дороги. Уже темніло, коли вони доїхали до розвилки, але не памʼятали, в який бік треба було звернути. Президент Холланд запропонував своєму сину помолитися. Після цього він спитав Мета, якою дорогою, на його думку, вони мають поїхати. Мет відповів, що вони повинні звернути ліворуч, і президент Холланд сказав, що відчув те саме.

Їдучи узгодженим напрямком, вони через 10 хвилин опинилися в тупику й змушені були повернутися знову до розвилки, де цього разу вже повернули праворуч. Думаючи про цю ситуацію, Мет запитав свого батька, чому Господь дав їм відповідь, яка повела їх на неправильну дорогу. Його батько відповів, що, можливо, це був найшвидший спосіб, яким Господь міг сказати їм, яка дорога неправильна. Друга дорога була їм незнайома, але вони могли впевнено рухатися нею, знаючи, що вона — правильна.

Серед найприємніших спогадів Мета були спогади про час, який сімʼя проводила разом за обіднім столом.

“Щовечора у нас було щось схоже на домашній сімейний вечір: лунали сміх, компліменти, підбадьорення, велися цікаві розмови, звучали свідчення, проводилося навчання і виявлялася любов, — сказав він.— Ви завжди знали, що тато найщасливіший тоді, коли був вдома зі своєю сімʼєю”.

Пізніше президент Холланд та його сімʼя мали причину сумувати, коли 20 липня 2023 р. сестра Холланд померла. Під час її похорону президент Холланд назвав її “найвеличнішою жінкою, яку [він] будь-коли знав”. Він додав: “Вона була всім, чим моя супутниця може бути в цьому світі, і я дякую Богу, що ми будемо разом одне з одним у прийдешньому житті”.

Апостольське свідчення

Палкі виступи президента Холланда як генерального авторитета відомі й дорогі членам Церкви. У кожному з них звучало його сильне свідчення про Спокуту Ісуса Христа і любов Спасителя.

“Покладатися на милостиву природу Бога — це дуже важливий принцип євангелії, якого навчав Христос, — сказав він. — Я свідчу, що Спасителева Спокута знімає з нас не лише тягар наших гріхів, але й тягар розчарувань і горя, страждань і відчаю”.

В іншому випадку він порадив: “Давайте проголосимо себе більш послідовними учнями Господа Ісуса Христа — не тільки на словах і не тільки тоді, коли це зручно, а й на ділі, виявляючи сміливість і віру, а навіть і тоді, коли простуємо стежкою на самоті і коли важко нести свій хрест”.

Він також свідчив: “Наша єдина надія на справжню досконалість — це отримати її як дар з небес, бо ми не можемо її “заробити”. Таким чином, благодать Христа дарує нам не тільки спасіння від смутку, гріха і смерті, а й спасіння від нашої постійної самокритики”.

Президент Холланд завжди зосереджувався на тому, щоб допомогти своїм слухачам зрозуміти центральну роль Спасителя у плані нашого Батька: “Якщо на Ісусі — Його імені, Його вченні, Його прикладі, Його божественності — може бути зосереджене наше поклоніння, то ми тим самим знову й знову будемо підтверджувати велику істину, якої колись навчав Алма: “Багато чого станеться; [але] знайте, є одна річ, яка є більш важливою, ніж усі інші —… Викупитель, [Який] буде жити і прийде до Свого народу” [Алма 7:7]”.

Його свідчення про Ісуса Христа було нерозривно повʼязане з його свідченням про пророка Джозефа Сміта і Книгу Мормона. Сила цієї книги допомогла сформувати його вчення і його життя:

“У [своїй] ролі свідка я хочу заявити, що духовний досвід і священні підтвердження, які я мав стосовно Спасителя і Його відновленої Церкви, спершу прийшли до мене, коли я ще юнаком читав Книгу Мормона…

Істинність Книги Мормона — її походження, її вчення та обставини її появи — є визначальними в питанні істинності Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів…

Книга Мормона підтверджує нашу навіть ще вищу і ще величнішу віру в те, що Ісус є Христос, Син Бога Живого, Спаситель і Викупитель світу”.

І хоч його голос стихнув, усі, хто колись чув або читав свідчення президента Джеффрі Р. Холланда про Господа і Спасителя, Ісуса Христа, ніколи його не забудуть — так само як вони не забудуть його могутні виступи.