Гельмут Гюбенер

Гельмут Ґюнтер Гюбенер (1925–1942), член Церкви в Гамбурзі, Німеччина, був наймолодшим у німецькому русі опору нацистському режиму і був страчений за наказом Особливого народного суду (Volksgerichtshof) у Берлині. На початку 1941 року Гюбенер випустив серію анти-нацистських листівок, на яких було написано його власні політичні коментарі і тексти радіопередач союзників. За допомогою інших підлітків він розкидав листівки по всьому Гамбургу. У лютому 1942 року суд визнав Гюбенера винним у “змові з метою вчинення державної зради та у зрадницькій підтримці ворога” і наказав стратити його; трибунал також звинуватив трьох його друзів Рудольфа Воббе, Карла-Хайнца Шніббе та Ґерхарда Дювера у “прослуховуванні іноземного радіо і поширенні новин іноземного радіо”. Через 8 місяців після вироку Гюбенера було страчено у віці 17 років. Для Воббе, Шніббе та Дювера був винесений вирок у вигляді важкої праці й ув’язнення в німецьких таборах.

Гюбенер народився у Гамбурзі в 1925 році. Його мати-одиначка, Емма Ґуддат Кункель, працювала, щоб забезпечити Гельмута та його двох старших напіврідних братів, Ганса і Ґерхарда. Отже Гельмут і його брати проводили багато часу в дитинстві зі своєю бабусею Вільгеміною Зудров, яка жила неподалік. У 1939 році Емма вийшла заміж за Гюго Гюбенера, будівельника і члена нацистської партії, який пізніше всиновив Гельмута.

Як і їхні сусіди, багато німецьких святих останніх днів спочатку дивилися з надією на обіцяння нацистської партії відновити економічну стабільність і національну гордість. Деякі члени Церкви приєдналися до партії, а інші активно виступали проти її режиму. Були і такі, що залишалися нейтральними. Гельмут Гюбенер особисто бачив ці розбіжності у поглядах щодо приєднання до партії. Його президент філії, Артур Зандер, був членом нацистської партії. Він змушував членів філії слухати по радіо партійні передачі, погрожував донести на членів Церкви за дії проти уряду і в 1938 році повісивив знак на дверях дому зборів, що євреям там не були раді. Кілька членів Церкви носили військову нацистську форму та форму інших службовців на церковні збори. З іншого боку Отто Берндт, президент Гамбурзького округу, з трибуни виступав проти політики уряду. Хоча він виступав проти ідеї прослуховування радіопередач, він у приватному порядку заохочував членів Церкви чинити опір і часто служив наверненим до Церкви євреям. Гюбенер спочатку брав участь у місцевій організації Jungvolk (Юнгфольк, нацистська дитяча організація), але згодом він відкинув ідеологію партії.

Навесні 1941 року Гюбенер знайшов короткохвильовий радіоприймач, який належав його брату Ґерхарду, і почав по ньому слухати нічні новини, які передавала Британська телерадіомовна корпорація (ВВС). За нацистськими законами це вважалося злочином. Час від часу двоє друзів з Церкви, Карл-Хайнц Шніббе і Рудольф (Руді) Воббе, приєднувалися до нього. Невдовзі Гюбенер почав робити антинацистські листівки, на яких він переказував інформацію, почуту у радіопередачах на BBC, та додавав власні коментарі. За допомогою копіювального паперу і пари друкарських машинок, які він позичив у філії, Гюбенер зробив копії цих листівок, а потім він, Шніббе і Воббе розвісили їх по дошках оголошення нацистської партії, розкидали у людяних місцях і покидали у поштові скриньки. Гюбенер безуспішно намагався залучити на допомогу інших знайомих-підлітків . Протягом восьми місяців Гюбенер видав кілька серій листівок, на яких ставив під сумнів політику партії та не погоджувався з офіційною звітністю про війну. Він також безпосередньо критикував офіційних представників партії. Фюрер “пошле вас тисячами у вогонь, щоб закінчити злочин, який він розпочав, ― написав Хюбнер на одній з листівок. ― Тисячі ваших дружин і дітей стануть вдовами і сиротами. І все заради чого?!”

У лютому 1942 року агенти Гестапо заарештували Гюбенера, Воббе, Шніббе і Дювера, звинувачуючи їх у різних злочинах проти нацистської влади, зокрема у “змові з метою вчинення державної зради”. 11 серпня під час судового засідання, яке йшло більше дев’яти годин, четверо юнаків постали перед трьома членами Особливого народного суду в Берліні. Всі четверо були визнані винними. Гюбенера засудили до смертної кари, а Воббе, Шніббе і Дювера ― до роботи в трудових таборах від 4 до 10 років. Гюбенера стратили на гільйотині 27 жовтня 1942 року.

Невдовзі після арешту Гюбенера, президент філії Артур Зандер написав на запису про членство Гельмута: “Відлучений від Церкви”. Однак президент колу Отто Берндт відмовився підтвердити це своїм підписом. Антон Гук, член президентства Європейської місії, поставив другий підпис. Пізніше кілька церковних провідників сказали, що вони намагалися вчинити так, щоб Церква дистанціювалася від Гюбенера, аби захистити святих останніх днів від гніву офіційної влади нацистів. Після закінчення Другої світової війни Перше Президентство скасувало рішення про відлучення Гюбенера від Церкви, і в 1948 році за Гюбенера була виконана храмова робота.

Протягом десятиліть після Другої світової війни Гельмута Гюбенера згадували за його протистояння нацистському режиму. Пам’ятні стенди були встановлені в технікумі у Гамбурзі, в Берлині в Меморіальному центрі, присвяченому німецькому опору, і в Пльотцензейській в’язниці, де Гюбенера було страчено. Також центр молоді, школа та дві вулиці в Гамбурзі були названі його іменем. З 1940-их років політичні, соціальні та релігійні групи провели різноманітні пам’ятні заходи 8 січня (день його народження) і 27 жовтня (день його страти), віддаючи шану його героїзму. 8 січня 2020 року школа, яка знаходиться при виправному закладі для неповнолітніх біля Пльотцензейської в’язниці, була названа на честь Гюбенера. Зрештою, власні думки Гюбенера, написані в листі, який він надіслав в останні хвилини свого життя, слугують нам, можливо, найкращим нагадуванням про силу його переконання та непохитну надію: “Я дуже вдячний моєму Небесному Батькові, що це болісне життя добігає кінця цього вечора. Однаково я не міг більше цього терпіти! Мій Небесний Батько знає, що я не зробив нічого поганого… Я знаю, що Бог живий і що Він буде належним суддею у цій справі. До нашого щасливого возз’єднання в тому кращому світі!”

Пов’язані теми: Німеччина, Друга світова війна