Унутеа Й.

Фотографії Стефані Саїб

То був післяобідній час, і я пам’ятаю ті події, наче все це сталося вчора. Мама попросила мене сісти й послухати, бо вона хотіла мене про щось запитати. Вона щойно отримала електронного листа з проханням, аби я виступила на конференції колу. Коли вона мені це сказала, я розхвилювалася, бо я не люблю виступати перед аудиторією. Я подивилася на неї широко розплющеними очима.

Вона дала мені час подумати про це і запитати у Господа. Також вона сказала, що це був би чудовий спосіб запросити мого тата, який не є членом Церкви, вперше відвідати конференцію нашого колу. Тож я подумала про це, і ми з мамою разом помолилися.

Я погодилася виступити на конференції. Після цього ми багато постилися і молилися всією сім’єю, щоб Дух надихнув мене і мій виступ міг вплинути на життя людей, особливо мого тата.

Я знаю, що мій батько був зворушений того дня. Коли я виступала, то дивилася йому прямо в очі, аби він побачив, що мої слова і моя віра в Бога — хоч велика, хоч мала ― щирі.

Я знаю, що Спаситель любить мене, бо Він завжди був поруч, особливо під час того випробування. І навіть якщо у мене бувають сумніви, я знаю, що Він завжди буде поруч. В якій би ситуації я не опинилася, все, що мені потрібно робити ― це звернутися до Нього зі щирим серцем.