Диво на порозі

Грейсі доїла свій останній млинець, поклала посуд у мийку й узяла свій наплічник.

“Час для сімейної молитви”, — сказав тато.

Усі стали на коліна у вітальні. Брат-близнюк Грейсі, Джордж, промовив молитву. “Будь ласка, допоможи нам добре провести день у школі, —сказав він. — І, будь ласка, благослови маму, щоб з нею все було добре. І благослови лікарів, щоб вони знали, як їй допомогти”.

У мами Грейсі була пухлина в мозку. Їй потрібно буде робити операцію. Лікарі сподівалися, що все буде добре, але вони не могли знати напевно.

Після молитви мама обійняла кожного. “Я сьогодні знову йду до лікаря. Сподіваюся, ми зможемо отримати більше відповідей”.

“А якщо мама помре і я більше не зможу з нею розмовляти?” — запитувала себе Грейсі. Їй було так страшно. Вона не могла уявити, що не зможе обійняти маму або побачити її після школи.

Того дня Грейсі, як завжди, була на уроках, гралася на перервах і ходила на обід. Але вона постійно думала про маму. Коли їй ставало страшно, вона думала про свою улюблену пісню Початкового товариства. Може сім’я святих жити вічно — так Бог пообіцяв, — співала вона в голові.

Коли вони прийшли додому зі школи, Грейсі та Джордж забігли в дім і міцно обійняли маму. — Як усе пройшло у лікаря? — запитала Грейсі.

— Все пройшло добре, — сказала мама. — Але ще багато чого не зрозуміло. Наступного тижня перед операцією у мене буде ще кілька консультацій.

Грейсі була рада бачити маму. Але вона все ще хвилювалася.

Пройшло кілька хвилин. Почувся дзвінок у двері. Коли мама відчинила двері, Грейсі почула спів.

Вони з мамою стояли на порозі й дивилися на натовп друзів із церкви та школи. Вони співали пісні Початкового товариства. “Ми думали про вас і хотіли розрадити”, — сказав один із них. Потім вони знову почали співати.

Джордж також підійшов до дверей. Він обернувся до Грейсі: “Співаймо з ними!”

Грейсі і Джордж схопили свої пальта й вибігли на вулицю, щоб приєднатися до інших. Вони співали так голосно, як тільки могли.

Грейсі побачила, як мама витирає сльози. Її менша сестричка Роузі трималася за мамині ноги і також слухала.

Грейсі відчула спокій. Вона все ще хвилювалася за маму. Але вона знала, що Ісус Христос любить їх. Він був Богом чудес. І якимось чином Грейсі знала, що все буде добре.

Ілюстрації Бетані Стенкліфф