Мир у молитві

“Вище, батьку!” — крикнула Мері.

Батько засміявся і ще раз сильно штовхнув гойдалку. Гойдалка була прив’язана до великого дерева, яке схилилося над річкою Міссісіпі. Мері подобалося, як вітерець дмухав їй в обличчя, і лоскотання в животику, яке вона відчувала, коли гойдалася над водою.

“Я наступна!” — сказала Елізабет.

Мері зіскочила з гойдалки, щоб дати можливість сестрі погойдатися.

Сім’я Мері жила в Наву. Її батьки приєдналися до Церкви кілька років тому і продали все, що мали, щоб переїхати туди і приєднатися до інших святих.

Наву було дуже жвавим місцем. Щодня прибували нові люди. Побудова нового міста вимагала важкої праці, і допомагали навіть діти. Допомагаючи, Мері відчувала себе дорослою і важливою. Іноді вона приносила батькові обід, поки він працював над будівництвом нового храму.

У неділю Мері одягала свою найкращу сукню та допомагала своїм братам і сестрам підготуватися до церкви. Усі збиралися під деревами, щоб послухати, як пророк Джозеф Сміт навчає про Ісуса Христа. Мері подобалося дізнаватися про те, як одного дня вони знову зможуть жити з Небесним Батьком. Пророк бачив і чув так багато чудового.

Однак іншим людям пророк не подобався. Мері чула історії про людей, які хотіли завдати йому шкоди.

Одного літнього вечора Мері допомагала мамі прибирати після вечері. Потім додому повернувся батько. У нього на очах були сльози.

— Що сталося? — запитала мама.

— Пророка Джозефа вбили, — сказав батько.

Мама також почала плакати. “Як Церква буде без нього?” — запитала вона.

Мері почувалася дуже сумною і наляканою. Вона знала, що пророк був обраним слугою Бога. Як Небесний Батько міг допустити, щоб це сталося?

Вона почала плакати і вибігла з дому в сад. Впавши на коліна біля кущів, Мері почала молитися: “O, Небесний Батьку, що ми будемо робити? Нашого пророка вбили”. По її обличчю котилися сльози.

Потім Мері почула лагідний голос: “Я поставлю іншого пророка вести Мій народ”.

Спокійне, радісне почуття сповнило її серце. Вона витерла очі і щодуху побігла назад у дім.

“Мамо! Батьку! — сказала Мері. — Я помолилася і Небесний Батько відповів мені”. Вона розповіла їм про голос і про спокійне відчуття.

Коли мати і батько обійняли її, Мері знала, що все буде добре. Вона все ще сумувала і знала, що попереду чекають важкі часи. Але Небесний Батько продовжуватиме скеровувати їх і допомагати їм.

Ілюстрації Крістін Сорри