Чи потрібно мені бути досконалим?

Генрі повільно увійшов у кімнату Початкового товариства. Коли він дістався до свого місця, йому було важко ступати ногами.

Його вчитель, брат Расс, усміхнувся йому. “Ти готовий говорити про храми?” — запитав він.

“Так”, — відповів Генрі.

“Чому я так сказав?” — подумав Генрі, сідаючи. Він не відчував себе готовим. Аж ніяк.

У Початковому товаристві, де був Генрі, вивчали пісню “Люблю на храм дивитись”. Його клас попросили обговорити тему про відвідування храму.

Але Генрі було сумно. Він хотів піти до храму, коли стане достатньо дорослим, але відчував, що зробив надто багато помилок.

Один за одним вставали друзі Генрі. Вони були щасливі й радісні, коли говорили про те, що одного дня підуть до храму. Генрі відчував себе все гірше і гірше.

Потім настав час співу. Генрі співав разом з іншими дітьми Початкового товариства: “Буду жити так, щоб в храм ввійти я змалку був готовий”.

Як я можу підготуватися ввійти в храм, якщо роблю так багато помилок? Генрі замислився. Він ще більше зсунувся на стільці.

Коли пісня закінчилася, брат Расс нахилився до нього. “У тебе все гаразд?” — запитав він Генрі.

Генрі не зводив погляд зі своїх рук. Потім він тихо сказав: “Я хочу піти до храму, але боюся, що я не гідний цього”. Він глибоко вдихнув. “Я не завжди ладнаю зі своєю сім’єю. Я забуваю про свої домашні обов’язки. Я роблю надто багато помилок. Чи дійсно я маю бути досконалим?”

Брат Расс лагідно усміхнувся. “Бути гідним відвідування храму не означає, що ти маєш бути досконалим. Ми можемо бути гідними, довіряючи Ісусу Христу і щиро намагаючись виконувати заповіді. Ми всі робимо помилки, але ми можемо каятися і знову ставати чистими”.

Генрі сів трохи рівніше.

“Я впевнений, що Небесний Батько пишається тобою за те, що ти намагаєшся бути хорошим”, — сказав брат Расс.

Генрі подумав про деякі добрі справи, які він зробив того тижня. Він разом з мамою приготував вечерю, допоміг сестрі виконати домашнє завдання і привітався з новим хлопчиком у школі.

Генрі відчув, що його тягар занепокоєнь почав ставати легшим. Він знав, що Святий Дух допомагає йому відчути спокій.

Коли настала черга Генрі сказати про свої почуття, він усміхнувся і підвівся. “Я хочу продовжувати каятися і ставати більше схожим на Ісуса Христа, щоб одного дня я міг увійти до храму”, — сказав він.

Генрі почувався щасливим, коли сів. Одного дня він зможе укласти священні завіти з Богом у храмі. Він хотів зробити все можливе, щоб підготуватися!

Ілюстрації Гейл Армстронг