Президент Рассел М. Нельсон: пророк і апостол

Віра в юному віці

Рассел Меріон Нельсон народився в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, США, 9 вересня 1924 року у сім’ї Меріона К. та Едни Андерсон Нельсон. Президент Нельсон так сказав про своїх батьків: “Вони зробили так, щоб любов була головною рушійною силою в їхньому домі… Ми разом читали, разом співали, разом грали і разом працювали”.

Домівка Нельсонів була тим місцем, де відчувалися щастя, любові і підтримки. Освіта була дуже важливою для Меріона й Едни. Президент Нельсон сказав: “Вони були готові на будь-які жертви, щоб допомогти нам, дітям, досягти того, чого ми для себе бажали… Без їхнього заохочення і абсолютної впевненості у важливості освіти і служіння моє життя ніколи не було б таким, як є зараз”.

Хоча батьки Рассела підтримували його активність у Церкві, самі вони були більш активні в громаді, ніж у Церкві. Юний Рассел хвилювався, що, можливо, його сім’я ніколи не буде запечатана разом. Однак він був впевнений, що Господь дасть йому відповідь на молитви про його сім’ю. І через багато років на них була дана відповідь. 26 березня 1977 року Меріон, Една і їхні діти були запечатані у храмі у Прово, шт. Юта. Президент Нельсон сказав, що цей подарунок був найбільшим з усіх, які його батьки будь-коли дарували їхній сім’ї.

Ще в юному віці Рассел вирішив вивчати медицину. Він хотів досліджувати невідоме і служити людям. Згадуючи про це рішення, він сказав: “Я подумав, що найкращою можливою кар’єрою для людської істоти буде материнство… Наступною сферою буде медицина. Там я зможу кожного дня допомагати людям і навчати їх”.

Тож після закінчення школи в 1941 році Рассел почав вивчати підготовчі дисципліни в Університеті Юти, необхідні для отримання медичної освіти. Через невизначеність, пов’язану з Другою світовою війною, Рассел завершив чотирирічну програму за три роки. Він дуже багато часу приділяв навчанню, але й брав участь у спектаклях та інших соціальних подіях. Саме завдяки тим спектаклям він зустрівся з молодою жінкою, яка згодом стала його дружиною. Коли він уперше побачив, як Данцель Вайт репетирує на сцені, він запитав: “Хто ця красива дівчина, яка там співає?”

31 серпня 1945 року Рассел і Данцель одружилися в Солт-Лейкському храмі. “Це вочевидь найважливіше з усього, що я коли-небудь зробив, — згадував він у 1982 році. — Вона стала моєю напарницею, народила десятьох прекрасних дітей і надала повноту того чудового невловимого впливу, за допомогою якого дружина надихає чоловіка до самореалізації та самовідданості”.

На час, коли він отримав ступінь бакалавра в червні 1945 року, Рассел уже був зарахований на перший курс медичного факультету і завершив чотирирічний курс навчання за три роки. У серпні 1947 року, у віці 22 років, він отримав ступінь з медицини й одержав диплом з відзнакою.

Послух божественним законам

Після того як д-р Нельсон закінчив медичний факультет університету, вони з дружиною переїхали до шт. Міннесота, США. Там він приєднався до дослідницької групи, яка займалася розробкою апарату штучного кровообігу. Ця група самостійно розробляла і створювала кожну деталь апарату.

Д-ра Нельсона в його дослідженнях надихало розуміння того, яким важливим є послух божественному закону. Він знав, що “усім царствам дано закон” (Учення і Завіти 88:36) і що це стосується “навіть благословення серцебиття”. Якби його група змогла зрозуміти ті закони, вони б скористалися ними для того, щоб благословити хворих.

“Для мене це означало, що якщо ми будемо працювати, вивчати і ставити відповідні запитання під час наших наукових досліджень, нам вдасться зрозуміти закони, які керують серцебиттям. Зараз, із знанням деяких з цих законів, нам відомо, що можна відключити серце, обережно провести відновлення пошкоджених клапанів або судин, а потім знову запустити серце”.

Після роботи над апаратом штучного кровообігу д-р Нельсон продовжував досліджувати способи покращення операцій на відкритому серці. У 1955 році він виконав першу успішну операцію на відкритому серці за допомогою апарату штучного кровообігу в штаті Юта.

Незважаючи на цей успіх, операції на відкритому серці все ще належали до незвіданої галузі. Д-р Нельсон дізнався про сім’ю, яка втратила свого першого сина через вроджену ваду серця. Тепер у їхньої доньки була така сама проблема. Її ситуація була майже безнадійною, але він пообіцяв зробити для неї все можливе. На жаль, після операції дитина померла. Згодом до нього принесли ще одну доньку з цієї ж сім’ї, яка також народилася з вадою серця. Він ще раз зробив операцію, але й ця дитина померла. Д-р Нельсон був пригнічений горем. Він пообіцяв ніколи більше не оперувати на людському серці.

Хоча Данцель і поділяла його смуток, усе ж вона виявила мудрість, сказавши йому, що якщо він припинить оперувати, комусь іншому доведеться знову дізнаватися те саме, що йому вже було відомо. “Чи не краще продовжувати спроби, а не припиняти зараз і змушувати інших здобувати такий самий болісний досвід того, що ти вже знаєш?”

Тож д-р Нельсон повернувся в лабораторію та за операційний стіл і працював ще з більшою відданістю, ніж раніше. Зрештою, він став одним з найвидатніших кардіохірургів країни. Протягом лише 1983 року, за рік до того, як його було покликано бути апостолом, він зробив 360 операцій.

Д-р Нельсон присвятив свої таланти науковій роботі, навчанню та хірургії. Він служив на багатьох впливових посадах місцевого, національного та міжнародного рівня. Він був сертифікований Американською радою хірургії та Американською радою торакальної хірургії, а потім протягом шести років працював в Американській раді торакальної хірургії. Д-р Нельсон служив президентом Асоціації торакальних хірургічних лікарів, Товариства судинної хірургії та Медичної асоціації штату Юта. Він також обіймав посаду директора Американської ради торакальної хірургії.

У лікарні “LDS Hospital” він обіймав посаду завідувача відділення торакальної хірургії та заступника ради директорів. Він отримав багато нагород, зокрема “Citation for International Service” від Американської кардіологічної асоціації, а також “Golden Plate Award” від Американської академії досягнень. Його також було нагороджено званням “почесний професор” у трьох університетах Китайської Народної Республіки.

Любов у сім’ї

З роками сім’я Нельсонів зростала: в ній вже було дев’ять дочок і один син. Через професійну зайнятість і багато обов’язків Расселу не вдавалося багато часу проводити вдома зі своєю сім’єю. Але його дружина, Данцель, казала: “Коли він вдома, то він дійсно вдома!” Сім’я ніколи не сумнівалася в його любові до них.

Домівка Нельсонів була сповнена музики, сміху і служіння. Обов’язковим для них було вивчення Писань і проведення домашнього сімейного вечора разом. Вони їздили в сімейні подорожі автомобілем і разом переглядали спортивні ігри.

Рассел і Данцель виховували свою сім’ю з любов’ю і терпінням. У рідкісних випадках Рассел міг гукнути своїм дочкам зверху зі сходів: “Дівчатка, будь ласка, а не могли б ви не шуміти; є люди, чиє життя залежить від того, наскільки добре виспиться ваш батько!”

Завдяки тому, що він часто їздив у відрядження на різні медичні конференції, він зазвичай брав із собою принаймні когось одного із членів сім’ї, аби підтримувати тісний зв’язок з усіма своїми дітьми. Хтось із провідників Церкви якось сказав йому, що це було “мудрою інвестицією”. Як сказав Президент Нельсон: “Упродовж мого життя я мав багато звань, у тому числі доктора, капітана, професора і старійшини. Але звання, які я шаную найбільше, це звання чоловіка, батька і дідуся”.

Діти виростали і починали залишати дім, але вони знаходили можливості зберігати тісні сімейні стосунки. Вони започаткували Nelson News — щомісячну газету зі статтями кожного члена сім’ї та календарем важливих сімейних подій. І кожного місяця вони влаштовували сімейний обід і вечірку для святкування всіх днів народження і річниць, які були протягом місяця. Ті, хто не міг бути присутнім, завжди знали, що про них пам’ятали.

Незважаючи на свій напружений графік високоповажного хірурга, д-р Нельсон ставив на перше місце свою сім’ю та служіння в Церкві. До свого покликання бути апостолом він служив президентом колу, регіональним представником і генеральним президентом Недільної школи.

Коли старійшина Спенсер В. Кімбол (1895–1985) покликав і рукопоклав у 1984 році д-ра Нельсона бути президентом колу, то жартома сказав: “Кожен, з ким ми тут проводили співбесіду, сказав, що ти б упорався, але в тебе немає часу. У тебе є час?”

“Не впевнений, — відповів Рассел, — але в мене є віра!”

Рассел розповів старійшині Кімболу, що для нього одним з найбільших викликів було проведення операцій із заміни аортальних клапанів. Показники смертності цієї операції були високими, і кожному пацієнту потрібно було приділяти багато часу, працюючи з ним особисто протягом багатьох годин, а іноді навіть днів.

“У благословенні, яке він промовив над моєю головою того дня, — згадує Президент Нельсон, — він конкретно пообіцяв, що рівень смертності, пов’язаний, зокрема, з операціями на аортальному клапані, знизиться і що ця процедура більше не буде забирати так багато мого часу й сил, як це було в минулому. Наступного року час, потрібний на операцію, справді зменшився, і у мене звільнився час, необхідний для служіння у тому та інших покликаннях. Рівень смертності дійсно знизився до того, яким він є на сьогодні — а саме став зовсім низьким і прийнятним, цілком допустимим. Доволі цікаво те, що цю саму операцію я робив і Президенту Кімболу вісім років потому”.

Служачи діючим президентом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, президент Кімбол страждав через серйозні проблеми із серцем і знав, що може померти. У 1972 році президент Кімбол і Перше Президентство зустрілися з д-ром Нельсоном, щоб отримати медичну консультацію. Зважаючи на вік президента Кімбола, д-р Нельсон не міг рекомендувати, щоб була проведена необхідна операція.

Президент Кімбол погодився з цим, сказавши: “Я вже старий і готовий померти”.

У цей момент Президент Гарольд Б. Лі (1899—1973) підвівся, стукнув по столу і сказав: “Спенсере, тебе було покликано! Тобі не слід помирати! Ти маєш зробити все необхідне для того, аби попіклуватися про себе і жити далі”. Тому президент Кімбол вирішив погодитися на операцію.

Перед операцією Перше Президентство дало д-ру Нельсону благословення, запевнюючи його, що операція пройде добре і що йому не потрібно боятися власних слабкостей, бо його “було поставлено Господом для проведення цієї операції”.

Операція пройшла бездоганно, і д-р Нельсон знав, що успіхом він завдячує Господу. Наприкінці операції до нього прийшло сильне відчуття, що чоловік, якого він щойно прооперував, стане Президентом Церкви.

Коли в 1973 році Президента Кімбола було висвячено бути новим Президентом Церкви, д-р Нельсон написав йому лист. У ньому він як його хірург запевнив, що здоровʼя Президента Кімбола не завадить йому служити в новому покликанні. Це був лише один із багатьох випадків, коли він мав змогу благословити членів Кворуму Дванадцятьох Апостолів завдяки своїй компетенції лікаря.

7 квітня 1984 року д-р Нельсон став старійшиною Нельсоном, коли Президент Спенсер В. Кімбол покликав його бути членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Його покликання настільки вразило його сім’ю, що в однієї з дочок, яка на той момент була вагітна, почалися пологи. Старійшина Нельсон вважає, що оголошення про покликання стало “допомогою” у народженні 22-го онука Нельсона.

Незважаючи на свій високий рівень підготовки та досвід роботи лікарем, старійшина Нельсон знав, що найбільша сила походить від Бога і що найважливіша робота полягає у служінні Йому.

“Люди самі по собі можуть зовсім небагато зробити, щоб зцілити хворе або поламане тіло, — сказав старійшина Нельсон. — Маючи освіту, вони можуть зробити трохи більше; маючи медичні ступені і підготовку — ще трохи більше, але все ще небагато. Справжня сила зцілювати в дійсності є даром від Бога”.

Невдовзі після того як старійшину Нельсона було покликано бути апостолом, на професійних зборах медиків було повідомлено, що д-р Нельсон більше не буде займатися кардіохірургією, “оскільки його церква зробила його святим”.

Розповідаючи цю історю, старійшина Нельсон пояснив, що “дехто помилково вважає, що [термін святий] передбачає причислення людини до лику блаженних чи набуття нею досконалості. Це не так! Святий — це той, хто вірує у Христа і хто знає про Його досконалу любов… Святий служить іншим, знаючи, що чим більше він служить, тим з більшою силою Дух може освячувати і очищувати його”.

Після того як старійшина Нельсон прослужив членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів 31 рік, його було рукопокладено служити президентом Кворуму в липні 2015 року, після смерті президента Бойда К. Пекера.

Якось під час виступу на конференції Президент Нельсон сказав, що “життя не має бути легким… Перемога приходить лише до тих, хто розвиває віру, щоб залишатися на шляху — на прямій і вузькій дорозі”.

У своєму житті Президент Нельсон, безперечно, мав свою долю випробувань. У 1991 році в його дочки, Емілі, виявили рак. Невдовзі його дружині поставили діагноз — лімфома. Хоча Данцель зрештою одужала, однак Емілі померла після тривалої боротьби з хворобою.

Потім у 2005 році раптово і несподівано померла Данцель. На генеральній конференції невдовзі після її смерті Президент Нельсон сказав: “Данцель була не тільки любою та люблячою супутницею. Вона була вчителем: своїм шляхетним прикладом вона вчила вірі, доброчинності, слухняності та милосердю. Вона вчила мене слухати і любити. Завдяки їй мені відомі всі благословення, які можуть прийти до чоловіка, батька та дідуся”.

Ще одна сумна подія сталася на початку 2019 року, коли через рак померла його друга дочка, Венді. “Наші сльози смутку перетворяться на сльози очікування, якщо ми подивимося з вічної перспективи”, — сказав Президент Нельсон на її похороні.

Президент Нельсон часто ділився своїм свідченням про узгодженість між науками, в яких він був так добре обізнаний, та Сотворінням і небесним планом, реальність яких він підтверджував. Говорячи про дива людського тіла, він сказав: “Деякі люди помилково вважають, що ці дивовижні фізичні властивості з’явилися випадково або в результаті якогось великого вибуху. Спитайте себе: “Чи міг би з’явитися словник в результаті вибуху в друкарні?” Його освіта та професійний досвід тільки підтримували його духовні вірування в повному узгодженні між собою.

Він постійно говорив про свою повагу до жіноцтва і про силу жінок в євангелії. Він розповідав про те, чого навчився про священство і партнерство чоловіка і дружини завдяки Єві. Він заохочував членів Церкви прагнути розуміння того, що “чоловіки і жінки отримують найвищі обряди в домі Господа разом і рівною мірою”. У своєму виступі на жовтневій конференції 2015 року він попросив жінок Церкви “вийти вперед! Займіть ваше законне і необхідне місце у вашому домі, у вашій громаді і в царстві Бога — більше, ніж раніше”.

У 2006 році Президент Нельсон одружився з Венді Л. Уотсон, професоркою і спеціалісткою з питань шлюбу та сімейної терапії. У 2009 році на Світовому конгресі сімей, де вони з Венді виступали, Президент сказав: “І ще я дізнався, що таке бути знову благословенним моїм Небесним Батьком, коли я одружився вдруге із жінкою, так само сповненою співчуття і великодушності, яка стала тією, хто знову замкнув моє сімейне коло”. Президент і сестра Нельсон разом подорожували світом, віддано служачи людям.

Його служіння дійсно було всесвітнім. Він освятив храм у Саппоро, Японія, храм у Консепсьйоні, Чилі, та Римський Італійський храм, а також брав участь в освяченні інших храмів по всьому світу, в тому числі храму в Пейсоні, шт. Юта, Київського Українського храму та храму в Аккрі, Гана. Також у квітні 2015 року він освятив новий корпус природничого факультету Університету Бригама Янга. Він освятив 31 країну для проповідування євангелії. Він сприяв принесенню євангелії народам Східної Європи, і впродовж свого служіння став свідком того, як у принаймні 30 країнах було офіційно визнано Церкву.

Де б не бував Президент Нельсон, він особливу увагу присвячував дітям. Звертаючись до більш як 4 000 членів Церкви у провінції Британська Колумбія, Канада, він дуже хотів побачити, скільки дітей сиділо в залі зі своїми сім’ями. Під час виступу він попросив дітей стати на стільці і помахати рукою. Президент Нельсон з усмішкою спостерігав, як раптом серед натовпу почали показуватися діти й завзято махати. “Ось тепер, — сказав він, — я можу вас бачити”. Його доброту і світло відчули мільйони Божих дітей по всьому світу — як літніх, так і молодих.

Спосіб життя Президента Нельсона був найбільшим доказом і свідченням про Спасителя, яке він міг дати.

Це проявилося в одному з моментів, коли його друг-апостол, старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), виступав на своїй останній конференції. Старійшина Віртлін говорив про милосердя і любов до інших як про рису, яка має бути визначальною для нас, святих останніх днів. Під час виступу його почало трусити і старійшина Нельсон тихенько підійшов, обхопив його рукою і так підтримував решту виступу. Це було могутньою, мовчазною проповіддю любові, яку ми повинні виявляти до інших.

“Колись давно я навчився бути слухняним тим дивовижним, лагідним підказкам Духа — тим могутнім спонуканням дослухатися до поради, — сказав Президент Нельсон. — Особливо вражаючим є знання того, що хоча ми можемо бути задоволені статусом-кво в нашому житті, Господь робитиме з нами те, що перевищує будь-яку нашу уяву. Усе, чого Він вимагає від нас, це підготувати себе — намагатися виправити наші недосконалості й кожного дня прагнути бути трохи кращими, ніж ми були раніше”.

Президент Нельсон завжди зважав на ті могутні спонукання. Спогади про двох маленьких дівчаток, яких він оперував, але не зміг врятувати на початку своєї кар’єри, лежали важким тягарем на його серці протягом багатьох років, особливо коли він дізнався, що та сім’я залишилася з гіркими почуттями по відношенню до нього і до Церкви. Впродовж 60 років він сумував через спогади тієї втрати і печаль тієї сім’ї. Кілька разів він безуспішно намагався встановити з ними зв’язок.

Потім у 2015 році він якось прокинувся вночі і відчув присутність цих двох маленьких дівчаток, які чогось хотіли від нього. Він описав це таким чином: “Хоч я не бачив і не чув їх фізичними відчуттями, я все ж відчув їхню присутність. Я чув їхні благання духовно. Їхнє послання було коротким і ясним: “Брате Нельсоне! Ми ні до кого не запечатані! Чи можете ви допомогти нам?”

Президент Нельсон знову спробував зв’язатися з батьком і молодшим братом, які ще були живими, і цього разу зустріч відбулася. Він смиренно став навколішки перед батьком, розповів про прохання дочок і запропонував виконати обряди запечатування. Він сказав, що для цього знадобиться час і зусилля, оскільки батько і брат ще не мали ендаументу. Вплив Духа сильно відчувався в кімнаті, і батько та брат погодилися зробити необхідну підготовку. Президент Нельсон плакав від радості, коли зміг виконати запечатування для цієї сім’ї в храмі в Пейсоні, шт. Юта.

Коли на початку січня 2018 року пішов з життя Президент Томас С. Монсон (1927–2018), Кворум дванадцятьох зібрався і молився, щоб отримати скерування від Господа щодо покликання нового пророка. Рассела М. Нельсона було рукопокладено 14 січня 2018 року як пророка і 17-го Президента Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.

Зі своєю першою публічною промовою як Президент Церкви він звернувся з прибудови Солт-Лейкського храму. Він закликав членів Церкви “залишатися на шляху завітів” і дав таке могутнє обіцяння: “Ваше зобов’язання іти за Спасителем шляхом укладання і дотримання завітів з Ним відкриє двері всім духовним благословенням і привілеям, доступним чоловікам, жінкам і дітям, де б вони не жили”.

Він зазначив, що нове Перше Президентство хотіло “почати, маючи на думці певну мету”, пояснивши, що “мета, досягнути якої бажає кожен з нас, — це бути обдарованими силою в домі Господа, запечататися із сім’єю, бути вірними укладеним у храмі завітам, які дадуть нам змогу отримати найбільший дар від Бога — вічне життя”.

Знову говорячи про шлях завітів, він запросив тих, хто зійшов з нього, повернутися, запевняючи їх, що “для [них] є місце у цій Господній Церкві”.

Члени Церкви надовго запам’ятають хвилюючі миті першої генеральної конференції під головуванням Президента Нельсона як пророка і Президента. На цій конференції Президент Нельсон оголосив, що первосвященники і старійшини в кожному приході будуть об’єднані в один кворум для того, щоб “виконувати Господню роботу ефективніше”. Він також оголосив про завершення програми домашнього і візитного вчителювання і впровадження “новішого, більш святого підходу до піклування про інших і служіння їм” — зміни, якою буде розпочато “новий розділ в історії Церкви”. І наприкінці конференції Президент Нельсон оголосив про побудову семи нових храмів.

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, здавалося, висловився від імені всіх, промовляючи після того, як Президент Нельсон оголосив про чергові зміни: “Найнезабутніші миті в житті — це ті, коли ми відчуваємо потік одкровення. Президенте Нельсоне, я не знаю, скільки ще таких “потоків” ми будемо в змозі сприйняти протягом цих вихідних”.

Потоки одкровення продовжували бути визначальними у служінні Президента Нельсона як пророка, провидця і одкровителя. Після цієї першої конференції Президент Нельсон та його дружина, Венді, подорожували світом, зустрічаючись з членами Церкви і навчаючи їх, зокрема в тих регіонах, де щойно було оголошено про будівництво храмів.

Під час всесвітнього духовного вечора він і сестра Нельсон закликали молодь Церкви долучитися до “найбільшого випробування, найвеличнішої справи і найвеличнішої роботи на землі”— збирання Ізраїля.

Невдовзі після цього він виступив із заявою про важливість використання правильної назви Церкви. Це було повелінням, яке, як він сказав, “Господь вселив у мій розум”.

Під час жовтневої генеральної конференції 2018 року Президент Нельсон наголосив на важливості використання повної назви Церкви. Він також оголосив про новий підхід до навчання і вивчення євангелії вдома, заявивши, що “прийшов час для Церкви, зосередженої на домівці, яка підтримується тим, що відбувається у приміщеннях наших філій, приходів і колів”. Завдяки цьому зосередженому на домівці і підтриманому Церквою плану тригодинні недільні збори були скорочені до двогодинних і було представлено нову програму домашнього навчання для окремих осіб і сімей. На завершення конференції Президент Нельсон оголосив про будівництво ще 12 храмів — найбільшої кількості храмів, про будівництво яких одночасно оголошувалося.

Як пророк, Президент Нельсон показав, що означає шукати Господньої волі і швидко діяти за одкровенням, і він заохочував усіх членів Церкви робити те ж саме:

“Я закликаю вас сягнути вище ваших теперішніх духовних здібностей отримувати особисте одкровення…

Є ще так багато всього, що ваш Небесний Батько хоче, аби ви пізнали…

Я обіцяю: якщо ви й далі будете слухняними,… то отримаєте знання і розуміння, яких прагнете. Ви отримаєте кожне благословення, яке Господь приготував для вас, — навіть чудеса”.

Під час свого першого виступу на генеральній конференції старійшина Нельсон як апостол говорив про завіти, які він уклав у храмі: “Сьогодні я підтверджую те обіцяння віддати все, що маю, для розбудови царства Божого на землі. Приймаючи це покликання і усвідомлюючи, що будуть передані завдання, обов’язки і ключі і що також прийдуть потрясіння, я готовий віддавати свої зусилля, свою енергію і всього себе”.

Через багато років і через два дні після рукопокладання бути пророком Президент Нельсон дав подібне обіцяння: “Я заявляю про свою відданість Богові, нашому Вічному Батькові, і Його Синові, Ісусу Христу. Я знаю Їх, люблю Їх і даю обіцяння служити Їм — і вам — до останнього подиху”.

Президент Нельсон виконав це священне обіцяння до кінця. Для всіх, хто його знав або чув його виступи, було очевидно, що він мав цілковите переконання в тому, що послух Господу є гарантією для отримання Його благословень. Президент Нельсон дійсно був взірцевим послідовником у тому, як дотримуватися завітів. Він дотримувався своїх “завітів з точністю”.

На генеральній конференції він сказав: “Якщо ви будете ходити Господніми шляхами праведності, ви матимете благословення залишатися в Його доброті й бути світлом і спасителем для Його народу”.

Життя Президента Рассела М. Нельсона було і залишатиметься таким світлом.